БОРОТЬБА ЗА ЯКІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ МАЄ БУТИ "РОЗБЛОКОВАНА"

Проблема якості освітніх послуг для системи освіти України є однією з ключових. Саме через низьку якість освіти, відсутність серйозних наукових досягнень до престижних міжнародних рейтингів українські університети потрапляють не часто. А якщо таке і стається, то посідають «там» останні місця. Докорінно змінити ситуацію у кращий бік могла б діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти - незалежного колегіального органу, відповідального за оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Нацагентство було сформовано ще влітку минулого року, а роботу мало розпочати 1 вересня. Однак Кабінет міністрів України його діяльність фактично відразу заблокував.

                       Якими повноваженнями наділене Нацагентство

Нова незалежна структура, створення якої передбачене Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року, перебере на себе достатньо серйозні регуляторні та контрольні функції Міністерства освіти і науки України, замінить Вищу атестаційну комісію (ВАК) та Державну акредитацій ну комісію (ДАК), що повинно перекрити корупційні схеми, пов'язані із захистом дисертацій, ліцензуванням і акредитацією.

За законом, поміж основних повноважень агентства – акредитація освітніх програм і ліцензування вишів, аналіз якості освітньої діяльності у вишах, визначення закладів, що заслуговують отримати статус національного та/або  дослідницького, формування переліку спеціальностей, визначення критеріїв оцінювання якості освіти, які дозволяють формувати рейтинг ВНЗ, формування критеріїв отримання акредитації чи ліцензії, розробка вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, та розробка порядку їх присудження, участь у створенні законопроектів для покращення освіти. 

Агентство складається з 25 членів і формується на квотних засадах: 13 членів обираються з’їздами з числа представників вищих навчальних закладів державної, комунальної та приватної форми власності (9 – від ВНЗ державної форми власності, 1 – від комунальної, 3 – приватної). 2 представники обирається від студентів, 3 – від об’єднань організацій роботодавців, 2 – від НАН і по одному від галузевих академій.

                         Роботи непочатий край, однак все «стоїть»

На практиці однією з  основних задач агентства мало б стати подолання  корупції в системі української вищої освіти. Роботи тут, як-то кажуть, непочатий край. Взяти, до прикладу, таку украй важливу тему як ліцензування вишів. За законом «Про вищу освіту», для отримання ліцензії на освітню діяльність у сфері вищої освіти, вишам, науковим установам потрібно буде отримати експертний висновок Нацагентства. Для цього агентство  у двомісячний строк з дня надходження  заяви та документів від вишу (наукової установи) проводить ліцензійну експертизу, після чого – видає експертний висновок.  Якщо експерти агентства знаходить докази того, що  «заявник» надає неякісні знання чи у виші процвітає корупція, ліцензії на провадження освітньої діяльності у кінцевому результаті він не отримає. Передбачається, що процес ліцензування буде максимально прозорим – на сайті агентства будуть зазначатися прізвища експертів, результати перевірки вишу, рішення  про надання чи відмову у видачі ліцензії. Якби агентство розпочало свою роботу з вересня минулого року (так к це планувалося) проблема з «неякісними» вузами в Україні (питання про їх закриття) вирішувалася б набагато простіше і ефективніше. Однак…

Влітку минулого року, як відомо, для того, щоб організувати вибори членів агентства, були спеціально скликані чотири з’їзди: вишів державної, приватної, комунальної форм власності та студентських організацій.

Вибори відбулися, однак з їхніми результатами не погодилося МОН, яке заявило, що пропонуватиме Кабінетові Міністрів України й Верховній Раді внести зміни до Закону України «Про вищу освіту» (зокрема, вони будуть стосуватися визначення формальних вимог до членів Нацагентства та опис процедури виборів). Така заява була озвучена в липні. Але й досі ні уряд, ні Верховна Рада жодних рішень, пов’язаних  із  зазначеною заявою, не ухвалювали. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти  так і не змогло розпочати роботу.

                                                   Вихід із тупика

Із тексту електронної петиції на сторінці офіційного інтернет-представництва Президента України «Щодо необхідності «розблокування» роботи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» (петиція №22/017679-еп, подана 23.11.2015):

«Законом України «Про вищу освіту» передбачено утворення і функціонування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти як компетентного, прозорого та демократичного органу, що приходить на зміну таким пострадянським утворенням, як Державна акредитаційна комісія та Вища атестаційна комісія. Відтак, Національне агентство має відігравати надзвичайно важливе значення для здійснення динамічних перетворень і розвитку національної системи освіти.

На цей час повний склад Національного агентства відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону сформовано із представників наукового середовища, вищих навчальних закладів, роботодавців і органів студентського самоврядування. Зборами Національного агентства, відповідно до Статуту, було обрано його голову та заступників, про призначення яких в липні 2015 року було направлено подання до Уряду. 

Проте до цього часу Кабінет Міністрів України ігнорує вимоги Конституції та законодавства України і свідомо не здійснює відповідні призначення, без чого неможливо організувати роботу Національного агентства. Така позиція Уряду призвела, по суті, до «паралічу» розвитку вищих навчальних закладів України і порушення прав їх науково-педагогічних працівників та студентів.
Саме тому, пане Президенте, необхідно Ваше особисте втручання для того, щоб припинити порушення закону та Конституції України з боку Кабінету Міністрів України і спонукати його виконати свій обов’язок щодо призначення керівництва Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та вжити заходів щодо державної реєстрації та початку роботи зазначеного агентства».

На 19.01.2016 року зазначена електронна зібрала 204 підписи.

Щиро сподіваємося на Вашу підтримку – у допомозі зібрати якомога швидше всю необхідну кількість голосів.

Підписати петицію можна тут:https://petition.president.gov.ua/petition/17679

Віктор Корнієнко.

"БЕРМУДСЬКИЙ" ТРИКУТНИК ОБКРАДАННЯ

Чому ми такі безпорадні? Що у нас взагалі відбувається?

Чому ми не можемо, як інші країни, в тому числі колишні соціалістичні, побудувати працюючу економічну систему?

Відповідь: у нас продовжує існувати вкрай безплідна й регресивна економічна модель - модель трикутника, який стиснув суспільство, заважаючи його розвитку.

У його кутах - корумпована бюрократія, державно-монополістичні корпорації та приватно-олігархічні холдинги.

Ці три кути пожирають працю і вартість, що створюються у суспільстві, позбавляють його ресурсів розвитку і можливостей кращого життя.

Ці хижаки підтримують і посилюють один одного. Вони створили нелегальні схеми збагачення і спільно їх реалізують, розкрадаючи мільярдні суми. Це український бермудський трикутник, у якому зникають величезні матеріальні цінності.

На найвищих щаблях економічної ієрархії бюрократична паразитуюча зграя виділяє бюджетні кошти збитковим державним монополіям як інвестиції у капітал, дотації, надбавки, індексації цін, кредити.

Михайло Саакашвілі оцінює обсяг щорічних даремних бюджетних витрат на покриття збитків державних монополій 120 млрд грн. Насправді цю цифру у часи "камікадзе" треба збільшити щонайменше на 40%.

Своєю чергою, державно-монополістичні об'єднання через шахрайські схеми - завищення оплати послуг і товарів приватних компаній, продаж їм продукції за заниженими цінами - створюють штучні прибутки олігархічним конгломератам.

Звільнений з посади керівника Державної фінансової інспекції М. Гордієнко називав суми виявлених крадіжок через такі схеми у кожній перевіреній монопольній субурядовій корпорації - від 0,5 млрд грн до 4 млрд грн на рік.

Це тільки щодо перевірених компаній. Перевірити ж їх усі фізично неможливо, а ще треба мати гарантії непідкупності інспекторів.

Таких монополістичних галузевих монстрів лише у сфері палива й енергетики більше десятка. Загальна ж їх кількість в Україні  близько 200, з них монополістичних утворень - не менше 50. Суму крадіжок у цій частині складно оцінити, однак, виходячи з середніх показників, це 40-60 млрд грн.

Приватні олігархічні холдинги наживаються також внаслідок їх фінансування корумпованою владою. Найвагоміші засоби корупційного надання коштів такі.

1. Пільги з оподаткування, включаючи неправомірно велике повернення ПДВ, головним чином - нелегальні. Їх можна оцінити 40-50 млрд грн.

2. Бюджетні гарантії та кредити за окремими урядовими програмами і держзамовленнями - від 50 млрд грн до 80 млрд грн у різні роки.

3. Кредити рефінансування олігархічних банків, які видає НБУ. Щорічно - 40-50 млрд грн, проте у 2014 році встановлено рекорд: банкам видали 180 млрд грн. У попередні роки близько половини кредитів рефінансування не поверталося.

Як плата за цю чиновницьку щедрість до урядового керівництва надходять хабарі. За даними інсайдерів - до 50% від отриманих коштів. Прибутки корупціонерів не обмежуються "відкатами" олігархів і прямими хабарами від монополістів. Вони збирають гроші й за інші свої "послуги".

Це призначення на урядові посади та посади керівників державних корпорацій, включення до складу народних депутатів, дозвільні послуги бізнесу, мінімізація податкових платежів, оформлення митних документів, підвищення цін і тарифів, доступ до державних активів, уникнення кримінальної відповідальності.

Ці "послуги" важко оцінити, сума може коливатися від 50 млрд грн до 75 млрд грн.

Якщо скласти наведені суми, то виходить, що в фінансовому обороті у корупційному трикутнику щорічно знаходяться щонайменше 350 млрд грн, щонайбільше - 520 млрд грн. Сюди ще потрібно додати нелегальний корупційний оборот на місцевому рівні - мінімум 150-170 млрд грн.

Отже, від 500 млрд грн до 690 млрд грн щорічно незаконно вилучаються з національної економіки, крутяться нелегально, розкрадаються чиновниками, олігархами, менеджерами мополістичних монстрів. Це дорівнює усьому бюджету держави разом з пенсійним фондом і трохи менше третини ВВП України.

Можна безпомилково визначити, що у 2014-2015 роках обсяги вилучення ресурсів з національної економіки не зменшилися. Уточнення стосуються лише певного перерозподілу сум між учасниками здирницького трикутника.

Явно зросли корупційні потоки. Причина - більш високі ризики для чиновників щодо викриття їх злочинів. Зменшилися прибутки олігархів через поглиблення економічної кризи та переділ між кланами державних фінансових потоків.

Обсяги грошей, що прилипають до рук керівників державних корпорацій, як мінімум, не зменшуються, а в багатьох з них - ростуть. Про це свідчить збільшення їх збитковості, що значною мірою пояснюється господарськими зловживаннями.

Як може при таких втратах функціонувати і розвиватися економіка? ВВП - це загальна сума того, що заробляють усі громадяни і державний апарат, а також обсяги амортизації основного капіталу і чистих внутрішніх інвестицій в Україні.

Отже, від нас "відрубують" третину засобів існування людей, функціонування держави та приросту економіки. Корупціонери разом з "помічниками" в державному і приватному секторах економіки привласнюють суми, які дорівнюють фонду зарплати працюючих та інших приватних доходів і пенсій громадян.

Є ще одна сторона розграбування України: вивезення грошей за кордон. Це означає повне їх відчуження від вкладень в українську економіку. Використання награбованого всередині країни хоча б означало його включення в національну тіньову економіку і створення тіньових робочих місць.

Останніми роками вивезення награбованого за кордон стало більш інтенсивним.

Це пояснюється тим, що шахраї при владі не схильні витрачати награбоване на теренах України. З одного боку, їм миліше хизуватися багатством в інших краях, з іншого - після Революції гідності та активізації контрольної діяльності об'єднань громадянського суспільства ховати награбоване в Україні стало набагато важче.

Відповідно, награбовані суми конвертуються у тверду іноземну валюту і вивозяться за кордон. У часи Януковича вивозилося близько 40% цих коштів або 200-275 млрд грн щорічно. Вони конвертувалися в інвалюту на 25-35 млрд дол.

За нинішньої влади частка грошей, що приховано переправляється за кордон, зросла до 60-70% або 300-480 млрд грн від загальних доходів учасників злочинного тріумвірату. За діючим валютним курсом за рік за кордон вивозиться 15-22 млрд дол. Це більше, ніж Україна отримує за рік від усіх кредиторів.

Якщо не зупинити руйнівну дію трикутника, то загроза нестачі валюти навіть за широкої програми міжнародного кредитування знову стає реальною.

Для вивезення коштів долари скуповуються всередині країни. Цей додатковий попит нависає над ринком і накопичує загрози провалу валютної забезпеченості гривні. До 2014 року гривневий попит на долари перевищував продаж інвалюти підприємствами і населенням на 4-5 млрд дол за рік.

Основну частину доларів скуповували не громадяни, що бажали зберегти заощадження, а елітні угруповання - члени "бермудського" трикутника. СБУ чи не щодня інформує про припинення діяльності чергового конвертаційного центру.

Призначення цих центрів - нелегальний обмін безготівкової гривні, вкраденої всередині країни, на валютну готівку. У такій тіньовій конвертації зацікавлені чиновники-корупціонери та керівники державних підприємств й установ.

Людям заборонено купувати в пунктах обміну і банках одноразово більше 200 дол, а в конвертаційних центрах, що розміщуються у квартирах, крутять мільярдами.

Незважаючи на ліквідацію виявлених "конвертів", нові центри виникають, як гриби після дощу. Це свідчить про великий тіньовий попит на іноземну валюту для її вивезення банківськими каналами за межі країни.

Щоб задовольнити потреби на мільярди доларів, режим Януковича витрачав золотовалютні резерви НБУ. За 2012-2013 роки вони зменшилися на 16 млрд дол.

Другим джерелом були іноземні кредити уряду - щороку 5-6 млрд дол. Ще більша сума вивозилася шляхом експорту товарів і неповернення валютної виручки. Такими діями режим довів країну до глибокого виснаження валютних ресурсів.

Із суми, яка щорічно розкрадається, більша частина, не менше 300 млрд грн, осідає у кишенях бюрократії, включаючи депутатів різних рівнів.

Особливістю періоду, який почався після приходу до влади Януковича, є перехід головної ролі у здійсненні тотального пограбування від олігархічних нуворишів, які особливо швидко збагачувалися за Л. Кучми та В. Ющенка, до чиновницької камарильї. Ця тенденція стала ще більш вираженою після Революції гідності.

По-перше, революція вимагала жертв серед олігархів донецького клану, і нові бюрократи швидко перевели на них вістря своєї "боротьби". Незаконні прибутки донецьких поменшали, а Фірташ і Курочкін втратили більшу частину багатств.

По-друге, нові корупціонери - маніпулятори суспільної думки стали нахабнішими. Вони підвищили ставки поборів, сподіваючись, що їм вдасться сховатися за натягнутою на себе рясою реформаторів і поборників корупції.

Утворення і механізм дії злочинного трикутника

Злодійський "бермудський" трикутник має своїх конструкторів. Ними стали пострадянські українські чиновники. Вони працювали у трьох напрямках.

1. Намагалися зберегти у своїх руках важелі управління господарськими процесами, які повинні були виконувати підприємства, або їх слід було скасувати.

Мова йде про встановлення цін, дотацій і субсидій, контроль за укладенням угод, тендерні закупівлі, фінансування підприємств, капіталовкладення у будівництво, інфраструктуру, списання боргів компаній, встановлення курсу гривні, розподіл інвалютних потоків, ліцензування експорту та бізнесу.

2. З перших місяців незалежності чиновники ініціювали створення державних корпорацій, які були спадкоємцями радянських галузевих державних комітетів - проміжної ланки між галузевими міністерствами та виробничими підприємствами.

Чиновники стали управлінською ланкою утворених з фабрик і заводів корпорацій, позбавлених права самостійного господарського функціонування. Ці права перейшли колишнім чиновникам, які стали володіти фінансами, ресурсами, прибутками підприємств, не беручи участі у виробничих процесах.

Була завдана подвійна шкода економіці.

По-перше, зникла конкуренція. Були запроваджені державні монополії, які швидко стали збитковими. Монополія використовувала свої можливості не для власних надприбутків, а для їх трансляції приватним структурам та урядовцям.

По-друге, була знищена зацікавленість колись самостійних виробничих одиниць у прибутковому господарюванні. Їм стало вигідніше демонструвати збитки, що дає право на бюджетні дотації, інвестиції та підвищення цін на продукцію.

3. З початком приватизації великих підприємств, з 1998 року, чиновники здійснювали перехід від егалітарної до елітарної моделі приватизації, за якої найвищі чиновники передавали пакети акцій в одні руки окремим бізнесменам, друзям влади чи своїм родичам з умовою їх переходу у клас фінансових олігархів.

Вони мали завдання фінансувати виборчі кампанії владних партій та окремих кандидатів, володіти загальнонаціональними телеканалами, проводити потрібну інформаційну політику, ділитися прибутками з першими особами держави.

Вони почали вибудовувати холдинги, збільшуючи свій вплив в економіці і забезпечуючи більшу стійкість своїх фінансово-промислових імперій.

Олігархи знаходили джерела збагачення у кожній паралельній галузі, розробляючи тіньові прибуткові схеми та встановлюючи корисливі відносини з державними корпораціями, фінансово-кредитними установами, органами влади.

Олігархи фактично запліднили ту конструкцію, яку замовили їм корупціонери-чиновники, запровадили ті технології розкрадання, які використовують і особи в органах влади, і керівники державних монополій.

Олігархи у вказаній геометричній фігурі обкрадання України виконують роль "технологів", без яких гроші не "віджимаються" і не "відмиваються". Без них трикутника не буде. Державні ж монополії є інфраструктурою, обслугою, передавальними пристроями шахрайського процесу.

Злодійська модель трикутника створена самими бюрократами у власних інтересах. Вони по-іншому не бачать побудови української економіки і будуть захищати своє потворне чадо усіма способами, аж до знищення противників.

Це вони зараз і роблять, знищуючи революціонерів, добровольців, волонтерів, правоохоронців, які стали на шлях викриття корупціонерів.

Один з грошових мішків на запитання, чи зміг би він тримати бізнес без походів до бюрократичних органів, відповів: "Якщо я перестану до них ходити, це почнуть робити інші. Навіщо мені передавати якомусь іншому бізнесмену солодкі відносини з чиновниками? Чистої роботи останніх годі й чекати".

З побудовою, укріпленням і постійним відновленням зв'язків між учасниками здирницького трикутника останній став системним інститутом організації економіки. Ця система неофіційна, нелегальна, хоча вона і перетинається з легальними відносинами. Вона, звичайно, не охоплює всю економіку.

Існують сфери, до яких не доходять руки корупціонерів та олігархів: дрібне підприємництво, торгівля, побутові, комунальні енергетичні, транспортні послуги. Проте ці сфери - на периферії економічних відносин, вони не визначають основних потоків капіталу і є вторинними щодо процесів, які формують олігархічні холдинги.

У той же час злочинна тристороння система не дозволяє розширюватися дрібним незалежним сферам економіки. Як тільки вони зростають і переходять в розряд середнього і крупного підприємництва, корупціонери та олігархи силою, грошима або підкупом захоплюють їх та інтегрують у свої структури.

Якщо ж загарбникам відмовляють, - застосовуються будь-які засоби знищення. Найчастіше - за допомогою податкових каральних органів.

Отже, трикутник не тільки сам пригноблює та знекровлює економіку, а й стоїть на заваді розвитку альтернативних секторів господарювання в країні.

З одного боку, ця система у деякій частині безальтернативна. Поза нею виходити на ринки чи отримувати державне фінансування неможливо, бо економічні свободи задушені. Поза трикутником більш-менш крупний бізнес зупиняється.

Бізнесмени, що увійшли у нелегальні й криміногенні зв'язки, задоволені: не треба боротися з конкурентами, шукати нові рішення, не спати ночами, а гроші самі пливуть їм у руки. Задоволені й ті, хто вліз на крісла керівників державних корпорацій та протиснувся на чільні посади у владі. Учасники нелегального тріумвірату доповнюють один одного і не можуть функціонувати один без одного.

З іншого боку, їх дії деструктивні, вони тягнуть країну на дно. Незаконні зв'язки в рамках трикутника дозволяють визнати їх кримінальними, бо вони є результатом злочинної змови, а учасників відносин - організованим злочинним об'єднанням.

Особливістю грабіжницького об'єднання є залучення правоохоронних і судочинних органів, підпорядкування останніх владним корупціонерам та олігархічним кланам.

Особливо явно це було видно до Революції гідності. Зараз відбуваються зміни, найбільш характерною відмінністю яких є захоплення керівних і головуючих позицій корупційним чиновництвом, яке підім'яло під себе правоохоронну систему.

За цих обставин усі цивілізовані форми громадського протистояння криміногенному триголовому змію з боку активістів Майдану і вільних підприємців стають безрезультатними і формально, в інтерпретації міліціонерів, "есбеушників" і прокурорів, антидержавними, про що вже заявляли сьогоднішні керманичі.

Перед Україною стоять не просто завдання реформування економіки і влади. Громадянам протистоїть злодійська зграя, що опанувала владні органи, контролює легальні й нелегальні фінансові потоки, розпоряджається основною частиною бізнесу, майнових активів і нерухомості, тримає у своїх руках процеси виборів.

Людям протистоїть повноцінна закінчена економіко-політична система, яка згори управляє і державою, і суспільством. Її дія настільки підірвала українську економіку, що розвал і деградація останньої стали невідворотними.

Ця система призвела до критичного розколу між нинішньою "елітою" і суспільством, до небаченого рівня вилучення на користь елітарних грабіжників плодів праці мільйонів працівників. Вона довела людей до зубожіння, вивезення національного капіталу за кордон і втрати можливостей розвитку країни.

Існування цієї системи загрожує країні, її потрібно зламати. Цьому були присвячені дві революції, але вона втрималася. Експлуататорська система цілісна та організована, тому її ліквідація - складне завдання. Воно потребує об'єднання здорових політичних, громадянських і підприємницьких сил суспільства.

Трансформація здирницького трикутника полягає у перетворенні системи корупційного бюрократичного управління у прозору систему, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми. Вона також полягає у перетворенні олігархічних імперій на конкурентні підприємницькі структури та розформуванні державно-монополістичних об'єднань в сукупність самостійних підприємств.

На жаль, обидва постмайданівські уряди, очевидно, із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися, що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть.

Володимир Лановий, екс-міністр економіки, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ

Українська правда