А СУДДЯ ХТО?

    "З огляду на те, що ми з Вами живемо в бандитській країні де, в принципі, закони не можуть діяти і  регулювати суспільні відносини, то не має жодної потреби знати які-небуть закони. Хіба що для цікавості і особистого розвитку".

   Єкс-суддя Ігор Зварич „Моя боротьба в Україні” том 2

   Суди в Україні є – це будівлі. В цих будівлях є люди в мантіях – судді. А ось,  чи завжди там панує правосуддя? Стверджувальну відповідь на це питання інколи дати надзвичайно важко… З того, про що дізнаєтесь з наведеної нижче життєвої історії Марії М. пропоную зробити читачам свої власні висновки….

   Чоловік Марії, Ігор С., як часто буває, постійного місця роботи не мав, та й на протязі кількох років з нею майже не підтримував стосунків. Врешті-решт, ще у 2009р. він зі своєї ініціативи і подав до суду заяву про розірвання шлюбу. Спільного майна у подружжя на той час практично не було. За виключення хіба що старенького дачного будинку в садово-городньому кооперативі та клаптику землі навколо нього. В засіданні він особисто пояснив: « ми перестали вести спільне  подружнє життя та господарство, на протязі останніх 5 років зовсім не спілкуємось, майнових спорів на момент подання позовної заяви між нами не існує». Тому,  при розгляді судом заяви про розлучення, вимог майнового характеру чоловік до своєї дружини не заявляв.

  Час йшов. Марія отримала освіту юриста та адвокатську ліцензію. Будиночок, який вона з   Ігорем С. придбали у 2008р. на території однієї із  селищних рад  Городоцького району, жінка за свої кошти поступово перетворила на повноцінну оселю для проживання. До неї провела окрему лінію електропостачання, облаштувала індивідуальну свердловину для подачі води та газифікувала будівлю. Збільшила житлову площу та все перекрила метало-черепицею. В дворі поставила альтанку для відпочинку, яку облаштувала  мангалом під барбекю, збудувала господарські будівлі, навколо вимостила доріжки з природного каменю, викопала озерце, зробила ландшафт. Також оформила й відповідні документи, що встановлювали її право власності на це майно.

   Але, як кажуть: „шила в мішку не втаїш”. Дізнався про те, що жінка не бідує й її бувший „благовірний”. Крім того, коли на власні очі побачив не дачу „розвалюшку”, а особняк з усіма вигодами, то тут в нього розгорівся апетит. Потай, від екс-дружини, виробив у 2009р. в селищній раді свідоцтво, з якого виходило, що він є власником половини садового будинку та всього добра, яке   знаходиться на земельній ділянці за якою всі ці роки доглядає пані Марія!  Отримавши таку цидулку, яка ще не давала йому права відірвати половину майна, спритник подався до суду.

   Марія, як фахівець з права, довела в судовому процесі незаконність посягань чоловіка на її кровно зароблене. Однак це його не вгомонило. 

 „Дивна та цікава українська Феміда, з її незбагненими

 можливостями та чудотворством”.

Міський голова м. Львова 2002-2005рр

Л. К. Буняк „Не зрадь себе”. Глава „судівська мафія”.

   Не гаючи часу, Ігор С., але тепер вже з допомогою адвоката, ринувся оскаржувати рішення до апеляційного суду. І тут почалися чудні речі. Колегія з трьох суддів повз вуха пропускала пояснення Марії М.. Не були взяті до уваги й докази, що були ретельно вивчені в суді першої інстанції та які стали підставою для прийняття обґрунтованого висновку на користь жінки. Врешті-решт, особи в мантіях вирішили не тільки обдарувати своєю ласкою напористого позивача в частині половини майна, якого він зажадав, а й вселити його в садовий будинок!

   Юристці, знову, нічого не лишилося іншого, як звернутися до суду з вимогою скасувати гачкотворство сільських  райців, що й стало підставою для її митарств. В результаті, цидулка селищної ради, яку невідомо яким чином добув Ігор С. у 2009р, була визнана судом незаконною та скасована. І вже за нововиявленими обставинами судами у 2013р. було переглянуте право власності спірного будинку в користь Марії. Тепер вона вдруге отримала свідоцтво про право на власність взамін на попереднє , яким визначалося її право власності на вистраждану оселю.

"Я не одноразово зазначав і ще раз хочу окремо

 наголосити для людей с особливими розумовими вадами,

 які страждають словоблудством: в українських судах

рішення у справах узгоджуються задовго до виходу суду

 в так звані нарадчі кімнати. Вони  узгоджуються в зовсім

інших, провладних кабінетах"

                                                                                    Єкс-суддя Ігор Зварич „Моя боротьба в Україні” том 2

   Як кажуть в народі: „битому не спиться”. Так й екс-чоловік господині не годен був змиритися, з тим, що половина маєтку упливає з його рук… Вже маючи особистий досвід, що в нашої Феміди (за певних умов, ясна річ)  можливо отримати самі не передбачувані рішення, він через деякий час, знову кинувся в судові баталії. Новий позов чолов’яги засвітився в 2012р. у суді Городоцького району. Тепер він домагався розподілу майна, як спільно набутого. Однак, після отримання рішення апеляційного суду про вселення такого у садовий будинок Ігор С. подав до суду заяву про залишення його позовної заяви без розгляду, так як апеляційний суд вирішив його справу.

    І ось - у 2016 році аналогічна позовна заява про поділ майна була подана Ігорем С.  до Городоцького районного суду, яка потрапила на розгляд до судді Малахової-Онуфер, як і попередня. В процесі суддя, судячи з усього, не намагалась вивчати матеріали, а слідувала всім заявленим клопотанням Ігоря С.. Надалі, в процесі розгляду справи,  Ігорем С . був запропонований  варіант, у вигляді мирової угоди – двадцять дві тисячі „вічнозелених” і „поруках”. Таке, аж ніяк не влаштовувало Марію, адже вона надала суду масу документів, що доводили придбання нею будівельних матеріалів та здійснених ремонтних робіт. Крім цього, на стороні Марії М., був ще один чисто юридичний козир: цій „деякий час”, що був передишкою між тяжбами становив строк значно більший за три роки!  Поясню читачу, який можливо не знайомий з тонкощами юриспруденції – три роки це термін встановлений законом для звернення до суду. Поновити його може суд у разі поважних причин, де, наприклад: особа не знала про порушення своїх прав з незалежних від неї обставин. Пропустив – твоя проблема, адже суд не повинен розглядати цивільні спори, що виникли більше ніж три роки тому.

   Марія була впевнена, що здійснюючи правосуддя в рамках закону, суддя закриє справу вже  в перших засіданнях. Не переходячи, навіть, до з’ясування обставин. Проте, чудотворства судової казуїстики, в цій справі, схоже знову розцвіли пишним букетом.

„… судді керуються іншими поняттями,

а саме матеріальними благами, хабарництвом, корупцією.

 Така позиція ганьбить нову владу, українське правосуддя,

ступінь довіри у якому в. м. Львові становить лише 3%”.

Міський голова м. Львова 2002-2005рр

Л. К. Буняк „Не зрадь себе”. Глава „судівська мафія”.

   Зверну увагу читача: щоб ви не доводили в суді, на які б закони, що захищають ваші інтереси ви не покликались, у разі, коли суддя має зацікавленість в прийнятті рішення на чиюсь користь – він його проголосить таким, яким йому заманеться. Це не тільки думка автора, який приймав участь у сотнях судових процесів (а й як свідчить з епіграфів в цій публікації) – вельми і вельми шановних громадян. Що мають непересічний досвід зі служками Феміди.

   А тепер коротко - зробимо підсумок: 1.Ігор С. розриваючи шлюб не мав будь-яких майнових претензій до дружини 2. Жодних документів щодо витрат на будівництво суду не надав. 3. Пропустив термін подачі позову до суду.

    І ось, в фіналі, навожу на ваш розсуд, шановний читач, цитати з рішення екс-судді Малахової-Онуфер А. М.: „…суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.  Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності”.  „надані позивачкою фіскальні чеки, товарні накладні, виписки з банківських рахунків, інші платіжні документи… суд оцінює критично…”

   В результаті Вердикт: половину всього майна… визнати власністю Ігоря С..

   Наразі Марія М. чекає розгляду справи в Апеляційному суді Львівської області.

                                                                                                                  Віктор Ротків.