ПЕРЕБУДОВАНА СПАДЩИНА

Деталі: Створено: П'ятниця, 24 липня 2015, 08:40; Категорія: Статті

шаблоны портфолио joomla
игры для PC
android
joomla скачать
новости в мире
новости игр

Окрім скандальних забудов, у Львові, місті з об'єктами ЮНЕСКО, не бракує і скандальних перебудов. Чого вартий тільки випадок із віллою пана Павліва, очільника департаменту містобудування... Та й загалом, не патріотів Львова у нашому місті достатньо.

Йдеться про тих, хто перебудовує нашу архітектурну спадщину на свій лад і смак, добудовує мансарди і поверхи, а будинки тріщать. Управління охорони історичного середовища судиться з тими несвідомими мешканцями, які ставлять пластикові вікна в історичних кам'яницях, і це похвально. Втім, поза увагою цієї поважної структури чомусь залишається ще багато всього. Елегантний ряд із п'яти будинків у стилі модерн зведено між сучасними вулицями Дорошенка та Коперника у 1938 році, всі вони стоять у затишному сквері. Прості лінії, світлий камінь, чимало мармурового оздоблення, у нежитлових приміщеннях - круглі вікна. Усі п'ять - пам'ятки архітектури місцевого значення. Великі горища. У будинку за адресою: Дорошенка, № 53 за радянських часів в одному крилі горища облаштували квартиру № 10 на 54 квадратні метри. В іншому крилі, за спогадами найстаріших мешканців, частину горища (27 м.кв) відгородили під майстерню художника. Очевидно, художник приватизував майстерню і перевів у житловий фонд, а потім продав. Нинішні мешканці теперішньої квартири № 9 - подружжя Федоруків. Решта площі горища - ще 170-180 метрів квадратних - були підсобними приміщеннями для спільного користування і технічного обслуговування будинку. Туди виходили димові та вентиляційні канали, там були крани та розширювальний бачок центрального опалення. Там сушили постіль. Пан Федорук запланував перетворити більшість спільного горища під своє помешкання і навіть підняти стіни будинку. Але решта мешканців категорично з цим не погодилися.

Мешканка 53-го будинку Мирослава Дудикевич пояснює: "Весь ряд будинків стоїть на схилі. У 90-ті роки наші будинки почали провалюватися, у підвалах утворювалися ями, куди падали і речі, і люди. Провалля були такі глибокі, що не все вдавалося звідти і витягнути. Каналізаційні стоки й опади не відводилися в систему каналізації, кудись собі стікали. У 1997-1998 роках вперше зайшла мова, що Львів треба причепурити-підремонтувати, були виділені якісь кошти, і ми потрапили в ту програму - нам підсилили фундамент, відремонтували каналізаційні системи". Мешканці нічого не підписали сусідам, ні одним, ні іншим. Інші - це з другої квартири на горищі № 10, які й собі захотіли розширити житлову площу.

Утім, як ми знаємо, у Львові діє чудодійне рішення виконкому ЛМР № 442 за червень 2007 року, що є положенням "про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі будинків". Пункт 1.15 цього рішення говорить: "У випадку аварійного стану даху, а також при здійсненні надбудов у житлових будинках з плоскими покрівлями згода мешканців будинку НЕ вимагається". Так, це не стосується пам'ятки архітектури. Але якось так у Львові повелося, що цю "дрібницю" у нас навчилися ігнорувати, "губити" з документів, забувати тощо.

Тож і наказ пана Павліва про затвердження вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартир, і самі вимоги за підписом районного архітектора і тодішнього головного архітектора Криворучка, і декларація Держархбудконтролю про початок виконання робіт ні словом не згадують, що будинок є пам'яткою архітектури. І всюди йдеться про реконструкцію, що вже апріорі неможливо. Здається, вже кожен львів'янин знає, що у пам'ятках архітектури можлива лише реставрація. Схоже, про це у Львові не знає тільки пан Павлів, який і у своєму будинку-пам'ятці архітектури на Франка, 127 вдало оформив реконструкцію. І ще про це не знав колишній Держархбудконтроль, який радо видавав декларації, хоча для пам'яток потрібен дозвіл від Міністерства культури. Загальновідомо, що сьогоднішня Державна архітектурна будівельна інспекція не є правонаступницею попередньої структури і не несе відповідальності за видані раніше дозволи. Залишається сподіватися, що нинішня ДАБІ знається на архітектурних дозволах краще, ніж "папєрєднікі".

Мешканці восьми квартир почали оскаржувати наказ пана Павліва, згаданий вище, та вимагати визнання спільної суміжної власності, до якої втратили доступ. На горищі жителі квартири № 9 почали будуватися, знімати дерев'яні балки, що підтримували дах. Будинок "затріщав". ДАБК видав декларацію про здачу об'єкта в експлуатацію через місяць після старту робіт. Маленький плюс - обійшлося без підняття стін і даху. Перший маячок про тріщини відповідальне ЛКП ставило уже за тиждень після здачі об'єкта. У квартирі № 3 на другому поверсі, де дуже давно не було ремонту, поповзли тріщини. Згодом поставили другий маяк, потім третій. Ухвалою суду заборонено БТІ реєструвати збільшену квартиру і видавати свідоцтво на неї. Пані Мирослава не опускає руки і досі бореться із Федоруком у судах.

За той час активізувалися і мешканці квартири № 10 (там уже змінилися власники). Вони теж зареєстрували декларацію у ДАБК на початок робіт. Але вже знаючи шлях, пані Мирослава через суд домоглася скасування цього документа. Змусити "загарбників" привести до попереднього стану і повернути сусідам самовільно захоплену територію мала б Галицька РДА з допомогою виконавчої служби. Та ось уже понад рік як не квапиться цього робити.

коментар

Наталія Сікевич, правозахисний центр ім. В. Сікевича:

"Надання ЛМР згоди на розширення квартир за рахунок горища без згоди мешканців створює проблеми мешканцям та призводить до руйнації об'єктів культурної спадщини. Такий дозвіл порушує право власності жителів будинку як співвласників горища та право на культурну спадщину, яку згідно з Конституцією, охороняє держава і яка, згідно із національними та міжнародними нормами, належить усьому людству. На території заповідника потрібен дозвіл Мінкультури і висновок ЮНЕСКО. І щоб таке отримати, треба, щоб будівництво було справді дуже-дуже потрібне і не шкодило. А це практично нереально. Але, як кажуть, - суворість закону компенсується його невиконанням".

Ірина ЮЗИК, газета "Ратуша"

шаблоны joomla недвижимость