У львівських школах гаряча пора: збір грошей з батьків

У школах Львова склалась парадоксальна ситуація. З одного боку, Львівська міська рада бравурно рапортує про те, що цього року витрачено десятки мільйонів гривень на ремонт шкіл. Водночас у тих самих відремонтованих школах масово відбуваються батьківські збори, на яких з батьків «вичавлюють» гроші на всяку всячину, іноді – на той самий ремонт.

Ось як на цей парадокс на ФБ відреагувала львів’янка, «загартована мама» Sveta Vavrischuk:

«Бьківські збори. І хоч я мама загартована, бо садки і школа вже не один рік, - не можу подолати емоції .Не злюсь на директора, не обурююсь на вчительку. Мені їх реально шкода. Вони як миші, загнані в кутик велетенською людиною: або кусати, або змиритися, що вмреш. Горнятка - в шкільну їдальню. Туалетний папір - в шкільні туалети. Засоби для чищення труб – не знаю куди там. !Шкільну парту – в клас, бо не вистачає на усіх діток. Дюбелі, цв’яхи, вішаки.. і навіть не хочу перелічувати цей довгий батьківський список, ціною в кілька сотень грн.

Андрій Садовий, чому ви змушуєте так принижуватися вчителів? Вони, наче безхатьки з простягнутою рукою, випрошують в нас на порятунок освіти… Мені дуже цікаво, чи наш мер щороку купує це також? Мабуть ні, бо на якомусь 6 чи 7 році навчання вже б із розумінням ситуації, купив на всі школи.. А розуміння немає, бо в пріоритеті - айфони для депутатів. Що може зачекати, а що ні? Де усвідомлення важливості проблеми? Переходимо на навчання на килимку? Зібравши гроші зі шкільного фонду, цьогоріч у школі зробили ремонт в їдальні. А потім мені комком лізе фраза з ТБ: «Цьогоріч для шкільних ремонтів місто надало рекордну суму – понад 160 млн грн.» Та навіщо ви брешете?! Це батьки ремонтують! А куди тоді ділось те, що місто виділило?? І я не можу зрозуміти, чому школи ремонтують батьки за власний рахунок, а чиновницькі кабінети в міській раді за рахунок бюджету міста?? Може поставите всіх в однакові умови?? Це надзвичайно гидко, несправедливо і нестерпно чути щороку.

Та батьки допомагають. Стискають щелепи, у кого по двоє-троє дітей, але витягають гроші, розтерміновують на кілька виплат і дають. Бо то наші діти і ми не хочемо, аби вони виростали в умовах, -навіть тюремних не напишу, бо бачила, що навіть в’язням вистачає тарілок і ліжок. Але це ж не економія, це –ЗНУЩАННЯ. Або збочене уявлення міської влади про першочергові і другорядні речі. 

Лілія Гриневич, поки ми не матимемо на чому сидіти і на чому писати, чим і в чому поїсти шкільної їжі, жодні зміни в освіті не відбудуться, які б сучасні підходи не вигадали в Міністерстві. Мені видається, що офіційні візити в навчальні заклади просто не ефективні. Я навіть підозрюю, що директори тягнуть з дому все, що мають, аби не червоніти від сорому перед поважними гостями за відсутність паперу, ( в т.ч. туалетного), скатертини, дошки, ручки, горнятка і т.д. 

І останнє побажання до тих, від чиїх рішень залежить нині багато: коли будете в школі – зайдіть в шкільні туалети. І справте потребу перед всією делегацією. Саме так ви змушуєте дітей робити, досі не поставивши дверцят у туалетах. Ви знаєте, чому діти просять «вийти» на уроці? Тому, що в цей час немає інших дітей біля кабінки. І вони почуваються повноцінними людьми. Особливо у старших класах.. Мене дивує, чому досі ніхто на це не звернув уваги. Мер часто буває в гостях у школах. Навряд чи вдома в Голови немає дверцят у туалет.. Та й у Ратуші чиновники мабуть добре знають, що таке стаття Конституції про Порушення недоторканності приватного життя.. Та наші діти також не заслуговують на приниження».

Більше того, у Львові цей парадокс вже набув такого масштабу, що громадська організація Ініціатива прямої дії #ВКЛЮЧАЙСЯ закликала батьків не підтримувати нелегальний збір коштів у фонди класу, школи, групи чи садка, який є кримінальним злочином. Активісти підготували пам’ятку для батьків, як можна допомагати розвитку навчальних закладів легально і добровільно. Про це повідомив координатор регіональних комунікацій #ВКЛЮЧАЙСЯ Артем Соколенко.

«Потреби шкіл забезпечуються частково за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету, та з місцевих бюджетів. Частка внеску з державного та місцевого бюджету може відрізнятися в кожному населеному пункті.

Якщо батьки хочуть додатково допомогти розвитку школи або дитсадка, в який ходять їхні діти, вони можуть надати закладу цільову добровільну матеріальну допомогу легально, яка має відповідати декільком критеріям:

бути лише добровільною,
перераховуватись лише на спеціальний розрахунковий рахунок, який має бути оприлюднений відкрито, з обов’язковою видачею квитанції про здійснення платежу,
лише з зазначенням цільового призначення добровільного внеску (наприклад, на додаткове обладнання до спортзалу, виїзну екскурсію, придбання нових матеріалів для шкільної бібліотеки тощо),
за використання грошей, отриманих у вигляді добровільної матеріальної допомоги, має бути проведений публічний звіт.

Держава звітує про повне покриття видатків на потреби шкіл, які були визначені відповідно до затвердженої у законодавстві формули, основним показником у якій є кількість учнів . В минулому навчальному році в середньому на 1 учня припадало 8 тисяч гривень субвенції, для дітей з особливими потребами – 20 тисяч. Отже, для вирішення проблеми нелегальних та часто непосильних зборів з батьків на різні господарські потреби навчального закладу - на ремонт, на обладнання, на підручники, іграшки, на побутову хімію для прибирання приміщень тощо - батькам слід звертатись до відділів освіти, а якщо не буде від них відповідної реакції – у поліцію. Впровадження практики публічного звітування органами місцевого самоврядування на навчальними закладами дозволить не допустити неефективного використання бюджетних та батьківських коштів.

«Оскільки державний бюджет уже потурбувався про базові потреби навчальних закладів — утримання будівель, підручники, зарплати вчителів тощо, то місцевий може або збільшити фінансування за тими ж статтями, або подбати про покращання змісту такої освіти – модернізація комп’ютерних класів, підвищення кваліфікації вчителів, реалізація проектів підвищення якості освіти і тому подібні заходи», – вважає Маріанна Онуфрик, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень (ІСЕД)».