СІЗО: територія БЕЗПРАВ’Я
- Деталі
- Створено: Четвер, 22 січня 2015, 21:22
- Категорія: Статті
«Від жебрацької долі та від арештантської неволі не зарікайся», — цю народну мудрість не варто забувати нікому. Але що чекає на людину, яку спочатку опери «приймуть», а потім «закриють» у СІЗО? І як там нині — за ґратами?
СІЗО в цифрах
У Львівському слідчому ізоляторі (ЛСІ) для тримання осіб, узятих під варту та засуджених, нині облаштовано 194 камери. Загальна їхня площа становить 4028,7 м кв. У серпні 2014 року там утримували 736 громадян, із яких близько 400 прибули на нари того ж року. На території закладу офіційно функціонує медико-санітарна частина ЛСІ, також при ізоляторі діє Міжобласна лікарня для засуджених (МОБЛ) (дані — згідно з довідкою від ЛСІ, отриманою на запит «Ратуші» ). Як стверджують посадовці установи, тут у 2013 р. проходили лікування 189 ув’язнених, із яких один помер. У 2014 р., на час надходження відповіді, лікування проходили 89 ізольованих від суспільства, один із них також закінчив свої дні саме в ЛСІ.
Дещо інша картина стану медичної допомоги ув’язненим вимальовується, коли береш у руки довідку перевірки цього закритого об’єкта, що її провели за цей період працівники Міністерства охорони здоров’я. В документі, датованому 19.06.2014 р., зазначено: «Відсутні… «Медична карта амбулаторного хворого», «Контрольна карта диспансерного обліку», що не дає змоги провести перевірку достовірності надання кваліфікованої допомоги у взятих під варту та засуджених». У 2013 р. ЛСІ виділено на закупівлю медикаментів та перев’язувального матеріалу 381 000 грн, а в 2014 р. (січень-червень) — 126 400 грн. З довідки, крім цього, дізнаємось, що з 11 утриманих у буцегарні неповнолітніх, які звернулися до медустанови зі скаргами на хвороби органів травлення, — десятеро, на час звернення, дістали їх уперше…
Камери для «бувальців»
Співрозмовник журналіста — Олександр Плотіцин — уже відбував термін засудження і в ЛСІ — не новачок. Два роки і вісім місяців йому вдруге довелося провести в тісній камері за звинуваченням, яке, на його переконання, було сфабриковане ще у 2007 р., а тому не доведене і до сьогодні. «Коли найкращі роки твого життя (чоловікові було близько 32-33 років під час останнього перебування в ЛСІ. — Авт.) ти перебуваєш в умовах, гірших за тваринні, то хочеться гукати на весь світ: «Чому? За що? Хто дав вам право знущатися з мене та навіть із тих, хто справді винен?». У «келії», площею близько 20 м. кв., нас було, за весь час мого ув’язнення, дев’ятеро-десятеро товаришів у нещасті. Примусової вентиляції в ній нема, і тому тим, хто не курить, доводилося жити в атмосфері, про яку кажуть: «Накурено — хоч сокиру вішай». Якщо поскаржитися начальнику ізолятора, — розповідає Олекса, — на нестачу повітря та антисанітарію — тебе переведуть у камеру, де напхано 25 чоловік, а там узагалі умови нелюдські».
Приборкання непокірних
Працівники оперативної частини, — роз’яснює колишній зек, — про тих, хто скаржиться на адміністрацію, розпускають такі плітки серед інших поневолених, які за «понятіями» ганьблять невдоволених перед сусідами по нарах. Також вони всіляко провокують і принижують бунтарів, аби були формальні підстави кинути їх до карцеру. Це у тюремників вважають заслугою перед начальством.
Помиї чи їжа?
«Відразу кажу, — запевняє чолов’яга, — їжею назвати те, що тут дають, — язик не повернеться. Серед продуктів в ЛСІ для вживання придатні хіба хліб і цукор. Якщо рідні з волі не подбають, то існувати тут надзвичайно тяжко. Однак співкамерники допомагають один одному, як можуть. Так і бідуємо».
Передачки харчів
Для людей, які приносять передачі, відведена бруднувата кімнатка площею 18 м. кв. (автор був на місці й переконався в цьому на власні очі), охочих же допомогти близьким, що ув’язнені, може бути і понад сто чоловік на день. Однак пункт приймання передач працює тільки до 16-ї години, і чергу відвідувачам бажано займати з шостої ранку. Крім цих незручностей, керівництво закладу, на думку Олекси, навмисно забороняє передавати деякі продукти харчування. До них віднесено йогурти та сметану, будь-які консерви, навіть відкриті, яйця та інше, це для того, — веде далі мій знайомий, — щоб їх, із пропущеним терміном придатності, купували у спеціалізованому магазині.
«Закритий» магазин
У магазині ТзОВ «Сюрприз» при ЛСІ, — каже гість, — в’язням продають товари за цінами значно вищими, ніж у загальнодоступній мережі навколишніх торгових підприємств. В інших крамницях отоварюватися не можна. У тюремному магазині товари часто протерміновані, а сигарети, схоже, є контрафактною продукцією (підробка, фальсифікат. — Авт.). Та й на куплені та оплачені родичами товари доводиться інколи чекати по кілька тижнів. Наголошую, що фізичної змоги отоваритися в магазині самостійно ув’язнені можливості не мають, а тому є такса «послуга за доставку», з чого наживаються додатково. Як доказ, Олекса кладе на стіл товарні чеки з цінами та відповідною позначкою «за доставку товару» — 29 грн 70 коп. (останні три місяці магазин не працює. — Авт.).
Не хворій!
«Якщо ти захворів у ЛСІ, то передусім покладайся на сили власного організму, — каже мій співрозмовник. — Звернувшись до медчастини по допомогу, чуєш від начальника, пана Ковальчука, або його підлеглої — терапевта на ім’я Алла — стандартну фразу: «Треба було на свободі лікуватися…». Був такий випадок, коли в камері № 142 одному чоловікові, його звали Микола, стало дуже погано: в нього з рота пішла кров. Я з іншими співкамерниками почав бити ногами в двері й кликати на допомогу, але лікарі не поспішали. Тоді ми всі разом так стали гримати, що нас урешті почули, і прибіг фельдшер Анатолій. Він сказав: «Ну, я йому зараз зроблю укол, і все мине». Миколі стало ще гірше — кров далі йшла горлом, і я закричав на фельдшера, скільки мав сили, щоб той забрав бідолаху до санчастини, і там діагностували, що з ним. Хворого таки забрали і, як ми пізніше дізналися, йому зробили операцію на шлунок у міській лікарні. А влітку 2013 р., коли я перебував у камері № 141 площею 20 м. кв. разом з іще одинадцятьма сусідами, до нас підселили засудженого Ігоря Пащенка, який дуже сильно кашляв. Ми кілька днів били в двері, вимагаючи в адміністрації перевірити хворого на наявність туберкульозу. Нас ігнорували, але врешті-решт його забрали на рентген, і там виявили відкриту форму туберкульозу. Після цього начальник медчастини Ковальчук сказав: «Хлопці , нехай Пащенко до ранку ще посидить із вами, а зранку ми його заберемо до туберкульозної палати». Плотіцин зітхає: «Не знаю, чи щось зміниться на краще в ЛСІ, я маю на увазі в рамках закону, чи ваша стаття в «Ратуші» знову буде ще одним криком волаючого в пустелі».
Жіноча камера
Як розповіла журналісту Галина Донець, що провела у слідчому ізоляторі чотири місяці, в приміщенні площею близько 10 квадратних метрів їх було шестеро осіб. Всі, крім неї, постійно курили. Було душно, а тому, дарма що на дворі прохолодно (перебувала з листопада по лютий місяць. — Авт.) вікно тримали постійно відчиненим. Її ліжко — металеві нари та тоненький матрац — було розташоване на другому ярусі під цим самим вікном. Це місце співкамерники визначили жінці, як новенькій… «Вчора я була вільна людина, а сьогодні відчула себе рабом, — веде нещасна, — роздягнутись догола, бо огляд, сісти, встати обличчям до стіни, повернутись, іти, знову стояти — за найменшу непокору маєш шанс опинитися в карцері».
Смачного!
«М’яса за чотири місяці перебування в ув’язненні жодного разу не бачила, ані кусочка. З того, що можна було вживати у їжу, був хліб: чотири буханці на камеру щодня та по десертній ложці цукру на людину. Ну, ще хіба салати з овочів. Перші страви мали зверху якийсь шар жиру незрозумілого походження з неприємним запахом. Що було під ним — спробувати жодного разу не наважилася. Вся камера харчувалася тим, що мені передавали щодня батьки. Переважно це були брикети з гречаною кашею та інші концентрати, здебільшого, придбані в магазині при ізоляторі».
Лікування
«Ліки, які я мала регулярно вживати, замість трьох разів на добу, давали один раз. Це при тому, що вони куплені за кошти батьків із розрахунку на повноцінне лікування. Санчастина тут невідомо для чого існує, адже моя сусідка по нарах, яка сидить уже вісім років — заробила в ув’язненні цукровий діабет. Тим не менше, жодного разу не діставала стаціонарного лікування. Температуру в людини медсестра вимірює рукою і може дати на добу одну таблетку аспірину, коли вирішить, що чоло гаряче. Який би арештант не був хворий — зранку мусив виходити на так звану 45-хвилинну прогулянку в одному з тринадцяти маленьких кам’яних двориків на території установи».
Марафет
«Надзвичайно принизливо було випрошувати ножиці для нігтів, бо такий предмет тримати в камері заборонено. Ми їх, — згадує пані Галина, — таємно, за пачку сигарет, випрошували у тих в’язнів, які розвозили їжу. Вмиватися в камері можна з крана, який розташований просто над унітазом — обличчям у спільне відхоже місце. Раз на тиждень нас водили в тюремну лазню, але чомусь тільки після чоловіків. Підлогу в ній невідомо коли прибирали. Стати не неї босою ногою неможливо, бо гидко: всюди якийсь слиз, на якому навіть гумові капці їдуть. Для речей треба мати окремий пакет, щоб, крий Боже, не торкнулися чогось у лазні. Старожили попередили: грибки, туберкульоз — заразитися маєш «шанс» будь-чим…
Ціна життя
«Але найстрашніше було попереду, — здригається співрозмовниця, — в ніч на восьме січня, сусідка по камері на прізвище Литвин мала перерізати мені бритвою горло. Врятувало те, що інша помітила у неї в руках лезо і з криком вибила його. Всі прокинулися, а Литвин, піднявши з підлоги свою зброю, знову кинулася на мене. Але завдяки всім, хто був у камері, нападницю вдалося стримати. Ця жінка вбила свого чоловіка, і їй не було вже чого втрачати. Тим, хто її тримав, вона вигукувала: «За Донець мені обіцяли строк скостити, я її все одно заріжу!». Спроба мене вбити збіглася з днем народження Марії Л., на ім’я якої я написала розписку, що й стала підставою для порушення проти мене кримінальної справи. Це не випадково — вважає Галина. Цього ж дня, близько обіду, нападницю Литвин перевели в іншу камеру». Донець подала відповідні заяви про замах на її життя до керівництва ізолятора та уповноваженого з прав людини у Львівській області (колишній прокурор Львівської області п. Зенон Котик. — Авт.), однак жодного розслідування ані прокурор з нагляду, ані керівництво закладу за заявами не проводили…
В. о. начальника Львівського слідчого ізолятора капітан внутрішньої служби А. Б. Марцінків:
«Для придбання товарів у крамниці установи, іншого суб’єкта господарювання, засудженим, узятим під варту, іншим споживачам установи формується асортимент товарів, який затверджує начальник установи. Письмові замовлення на товари від осіб, утримуваних в камерах, погоджує начальник установи і їх передають завідувачу крамниці. Для придбання товарів у крамниці установи мають бути запропоновані товари звичайної якості з доведеними мінімальними роздрібними цінами. У разі доставки протермінованих та неналежної якості товарів ув’язнений має право звернутися до адміністрації установи зі скаргою, відповідно до вимог статті 13 ЗУ «Про попереднє ув’язнення».
Стаціонарне лікування у 2013 р. на цукровий діабет проходили 7 осіб, на туберкульоз — 8, відповідно у 2014 р.: 1 і 8 осіб».
Віктор ЧАРНОМСЬКИЙ
Джерело: Ратуша