Яким є строк звернення з цивільним позовом

За загальним правилом, звернутися до суду з позовом можна протягом трьох років з наступного дня, коли Ви дізналися або могли дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК).

Загальний трирічний строк застосовується в усіх випадках, крім тих, коли законом встановлені спеціальні (інші) строки звернення з позовом. Зокрема, законодавством передбачені такі спеціальні строки звернення з позовом:

1. протягом одного місяця можна звернутися до суду з вимогами, що пов’язані з незаконним звільненням працівника з роботи (ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю /далі – КЗпП/);
2. протягом тримісячного строку можна звернутися до суду з вимогою про вирішення іншого трудового спору (ч. 1 ст. 233 КЗпП);
3. протягом одного року можна звернутися до суду з вимогами (ч. 2 ст. 258 ЦК):

• про стягнення неустойки (штрафу, пені);
• про спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ;
• про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
• у зв'язку з недоліками проданого товару;
• про розірвання договору дарування;
• у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
• про оскарження дій виконавця заповіту.

Законом передбачені окремі випадки, коли початок строку, протягом якого можна звернутися до суду за захистом, визначається за спеціальними правилами. Зокрема:

1. за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства – з наступного дня від припинення насильства (ч. 2 ст. 261 ЦК);
2. за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину – з наступного дня після початку його виконання (ч. 3 ст. 261 ЦК);
3. у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи – з наступного дня після досягнення нею повноліття (ч. 4 ст. 261 ЦК);
4. за зобов'язаннями з визначеним строком виконання - з наступного дня після закінчення строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК);
5. за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, – з наступного дня після виникнення у кредитора права пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги – з наступного дня після закінчення строку (ч. 5 ст. 261 ЦК);
6. за регресними зобов'язаннями – з наступного дня після виконання основного зобов'язання (ч. 6 ст. 261 ЦК);
7. за вимогами про спростування недостовірної інформації, поміщеної у ЗМІ – з наступного дня після розміщення цих відомостей у ЗМІ або з наступного дня коли особа дізналася чи могла дізнатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК);
8. за вимогами, пов’язаними з незаконним звільненням працівника – з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки (ч. 1 ст. 233 КЗпП).

При застосуванні положень про строки звернення з позовом  необхідно враховувати також положення ст. 233 КЗпП та ст. 268 ЦК щодо непоширення позовної давності (строку звернення до суду) на такі вимоги:

1. на вимогу працівника про стягнення належної йому заробітної плати (ч. 2 ст. 233 КЗпП);
2. на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових щодо порушення особистих немайнових прав (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК);
3. на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу(п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК);
4. на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК);
5. на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) (п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК).

Потрібно пам’ятати, що, згідно з пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК, його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 1 січня 2004 р.

Якщо Ви пропустили встановлений строк звернення з позовом, то це не позбавляє Вас права звернутися до суду і не може бути підставою для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в справі. Але таке пропущення може стати підставою для відмови у задоволенні позову, якщо на цьому наполягатиме відповідач (ч. 4 ст. 267 ЦК). Щоб цього не сталося, Вам потрібно довести суду, що строк пропущено з поважних причин, тобто таких, що унеможливили своєчасне звернення. Але слід пам’ятати, що незнання вимог закону про позовну давність не є поважною причиною.