Коли Вас підозрюють, звинувачують або засуджують у вчиненні злочину

1. Хто вважається підозрюваним та обвинуваченим?

2. Коли особа стає засудженим?

3. Які права має підозрюваний, обвинувачений під час досудового розслідування?

4. Що являє собою принцип змагальності сторін?

5. Що означає свобода від самовикриття?

6. Які обов’язки закон покладає на підозрюваного, обвинуваченого?

7. В яких випадках здійснюється повідомлення особи про підозру?

8. Які права підозрюваному варто реалізувати першочергово?

9. Хто може бути захисником підозрюваного, обвинуваченого?

10. З якого моменту може бути залучений захисник?

11. Які обов’язки має захисник?

12. Підозрюваний не має коштів для запрошення захисника. Як бути?

13. Що робити, якщо захисник працює неефективно?

14. Які можуть бути наслідки нез’явлення за викликом слідчого, прокурора або судовим викликом?

15. Що таке привід і як він здійснюється?

16. В яких спеціальних правах може бути обмежено підозрюваного, обвинуваченого?

17. Чи може бути підозрюваного відсторонено від посади?

18. Що таке тимчасовий доступ до речей і документів?

19. Яке майно може бути тимчасово вилучено в підозрюваного, обвинуваченого?

20. Які є види запобіжних заходів?

21. Чи завжди тримання під вартою є наслідком повідомлення про підозру та затримання?

22. Які строки тримання під вартою?

23. В якому порядку надаються побачення особам, яких тримають під вартою, з родичами та іншими особами?

24. Як може бути змінено запобіжний захід у виді тримання під вартою на іншій?

25. Що являє собою застава?

26. Які обов’язки має підозрюваний, обвинувачений у разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою?

27. Які обов’язки несе слідчий суддя щодо захисту прав людини, яка тримається під вартою?

28. Що треба знати підозрюваному, обвинуваченому про допит?

29. Які основні правила проведення пред’явлення особи для впізнання?

30. Чи має бути повідомлено підозрюваного про обмеження його конституційних прав під час проведення негласних слідчих дій?

31. Коли слідчий та прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження?

32. Коли суд може, а коли – зобов’язаний закрити кримінальне провадження?

33. Які умови треба виконати для звільнення від кримінальної відповідальності?

34. Що таке угода про визнання винуватості та які її наслідки?

35. Підозрюваний вчинював злочини у складі злочинної організації. Чи надає йому держава захист?

36. Коли підозрюваний може отримати доступ до матеріалів досудового розслідування?

37. Обвинувальний акт, або Які фактичні обставини злочину прокурор вважає встановленими?

38. Чи може бути змінене обвинувачення в суді?

39. Які додаткові права обвинувачений має під час судового провадження?

40. Що являє собою принцип безпосередності дослідження доказів та у чому його важливість?

41. Для чого здійснюється повне фіксування судового провадження технічними засобами?

42. Коли обвинувачений має право клопотати про розгляд справи судом присяжних?

43. Коли і як засуджений (виправданий) може отримати копію вироку суду?

44. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і щодо збереження майна засудженого: як їх встановити?

1. Хто вважається підозрюваним та обвинуваченим?

Підставами для набуття особою статусу підозрюваного є затримання за підозрою у вчиненні злочину або повідомлення її про підозру у порядку, встановленому статтями 276–279 КПК.

Необхідність встановлення процесуального статусу є важливим для самої особи. Адже з цього моменту вона може повною мірою реалізовувати право на захист від обвинувачення і право не свідчити проти самої себе.

Як правило, письмове повідомлення про підозру вручається особі в день його складення прокурором або слідчим. Затриманій особі письмове повідомлення про підозру вручається не пізніше 24 годин з моменту фактичного затримання. У випадку невручення особі протягом цього строку повідомлення про підозру її має бути негайно звільнено.

Одночасно із повідомленням про підозру прокурор або слідчий повинен довести до відома підозрюваного його права, передбачені ст. 42 КПК, і за необхідності – роз’яснити їх зміст (ст. 276 КПК).

Особа набуває процесуального статусу обвинуваченого (підсудного) після того, як слідчий або прокурор передає до суду у порядку, передбаченому ст. 291 КПК, складений щодо неї обвинувальний акт.

2. Коли особа стає засудженим?

Засудженим у кримінальному провадженні є особа, обвинувальний вирок щодо якої набрав законної сили (після закінчення строку на його оскарження, що становить 30 днів з дня проголошення вироку, або в момент ухвалення рішення апеляційним судом) (ч. 2 ст. 43, п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

3. Які права має підозрюваний, обвинувачений під час досудового розслідування?

Основні права цих осіб закріплені у частинах 3 і 4 ст. 42 КПК. Підозрюваний, обвинувачений під час досудового розслідування мають такі права:

• знати, у чому їх підозрюють, обвинувачують;
• бути повідомленими про свої права;
• мати захисника та побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту – мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави в порядку надання безоплатної правової допомоги;
• давати або відмовитися давати показання і відповідати на запитання у будь-який момент;
• користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє; користуватися за необхідності послугами перекладача, в тому числі за рахунок держави;
• збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
• у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце його перебування (ст. 213 КПК);
• заявляти відводи;
• заявляти клопотання щодо проведення процесуальних дій або вжиття заходів безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо; 
• подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді;
• ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування (ст. 221 КПК) та вимагати відкриття матеріалів (ст. 290 КПК).

Перелік цих прав не є вичерпним.

4. Що являє собою принцип змагальності сторін?

Цей принцип передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод, інтересів, а також рівність прав сторін на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг тощо.

Стороною захисту є підозрюваний або обвинувачений, його захисник або законний представник.

Стороною обвинувачення зазвичай виступає прокурор, а в провадженнях приватного обвинувачення нею може бути потерпілий.

Сторони змагаються між собою в питанні надання доказів на підтвердження відповідно винуватості/невинуватості особи у вчиненні злочину. Арбітром у такому «змаганні» виступає суд, що повинен забезпечити сторонам рівні можливості для доведення їхніх правових позицій, зберігаючи при цьому об’єктивність та неупередженість (ст. 22 КПК).

5. Що означає свобода від самовикриття?

Цей принцип означає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні злочину або примушена давати показання, пояснення, що свідчать про її винуватість.

Кожний має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти себе, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання.

Із свободою від самовикриття тісно пов’язане право не свідчити проти близьких родичів або членів своєї сім’ї (ст. 18 КПК).

6. Які обов’язки закон покладає на підозрюваного, обвинуваченого?

Підозрюваний, обвинувачений мають лише три обов’язки:

1. прибути за викликом до слідчого, слідчого судді, прокурора, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк – заздалегідь повідомити про це зазначених осіб;
2. виконувати обов’язки, покладені на них рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
3. підкорятися вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, якщо вони не суперечать закону (ч. 7 ст. 42 КПК).

7. В яких випадках здійснюється повідомлення особи про підозру?

Повідомлення особи про підозру здійснюється у випадках:

1. затримання особи на місці вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення;
2. обрання до особи одного з передбачених у КПК запобіжних заходів;
3. наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні злочину (ч. 1 ст. 276 КПК).

8. Які права підозрюваному варто реалізувати першочергово?

У першу чергу підозрюваному варто реалізувати такі права:

• дати пояснення з приводу підозри або відмовитися їх давати;
• мати свого захисника і побачення з ним до першого допиту в таких умовах, що забезпечують конфіденційність спілкування. Ці умови означають, що будь-хто інший не може підслуховувати або мати змогу почути розмову підозрюваного з адвокатом;
• у випадку затримання – на негайне повідомлення про це близьких родичів чи інших осіб, вимагати перевірки обгрунтованості затримання;
• за необхідності – заявляти клопотання про вжиття заходів безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, майна, житла тощо.

9. Хто може бути захисником підозрюваного, обвинуваченого?

Захисником підозрюваного, обвинуваченого може бути лише професійний адвокат (має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю). Отже, при зверненні за правовою допомогою до конкретного адвоката необхідно перевірити в нього наявність цього свідоцтва. Відомості про адвоката мають бути занесені до Єдиного реєстру адвокатів України.

У цьому Реєстрі також міститься інформація про можливі зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю, що виключає право особи на участь в кримінальному провадженні в якості захисника (ст. 45 КПК).
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України (ч. 4 ст. 17 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р.).

10. З якого моменту може бути залучений захисник?

Захисник може бути залучений у будь-який момент – підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами на проханням чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого (ст. 48 КПК).

Кожна особа може мати свого постійного («сімейного») адвоката навіть до участі в кримінальному провадженні в ролі потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого чи свідка. Проте залучати адвоката в якості свого захисника можна з початку конкретного кримінального провадження. Про початок кримінального провадження може свідчити, зокрема, затримання особи, повідомлення її про підозру тощо.

11. Які обов’язки має захисник?

Захисник зобов’язаний:

1. використовувати засоби захисту, передбачені законом, з метою забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, що спростовують винність його підзахисного або здатні пом’якшити чи виключити кримінальну відповідальність щодо підозрюваного, обвинуваченого;
2. прибувати до місця виконання процесуальних дій за участю підзахисного;
3. не розголошувати без згоди підзахисного відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і становлять таємницю.

Захисник після його залучення не має права відмовитися від виконання своїх обов’язків за винятком випадків, коли:

• є обставини, що виключають його участь у кримінальному провадженні (наприклад, зупинено дію його свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю);
• захисник не згодний з підзахисним щодо обраного ним способу захисту (наприклад, обвинувачений вимагає від захисника застосування незаконних способів – підкуп судді, залякування свідка тощо);
• підозрюваний, обвинувачений умисно не виконує умови договору зі захисником (порушує умови договору щодо оплати послуг адвоката чи систематично недотримується законних порад захисника);
• у захисника (на його думку) відсутня належна кваліфікація для участі в цьому провадженні, що є особливо складним (ст. 47 КПК).

12. Підозрюваний не має коштів для запрошення захисника. Як бути?

У такому випадку підозрюваний може скористатися правом на надання безоплатної (за рахунок держави) правової допомоги (ч. 3 ст. 20 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно (ч. 1 ст. 49 КПК, п. 7 ч. 1 ст. 14 Закону «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р.).

Отже, підозрюваний повинен заявити клопотання про надання йому безоплатної правової допомоги у зв’язку з відсутністю у нього коштів. 

У разі, якщо відповідно до ст. 52 КПК участь захисника є обов’язковою, але підозрюваний не залучив його до провадження, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані залучити захисника у порядку надання безоплатної правової допомоги незалежно від подання чи неподання підозрюваним клопотання про це.

13. Що робити, якщо захисник працює неефективно?

Вибір конкретного захисника є особистою справою кожного підозрюваного, обвинуваченого, засудженого. Якщо особа незадоволена роботою свого захисника, вона може відмовитися від його послуг. Закон гарантує такі права:

• відмовитися від захисника або замінити його. У разі відмови від захисника особа може також взяти функції свого захисту на себе, за винятком випадків, коли участь захисника є обов’язковою. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування (ч. 2 ст. 54 КПК);
• отримати допомогу від призначеного захисника у випадку відмови від захисника у справі, в якій його участь є обов’язковою (п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 3 ст. 54 КПК);
• отримати від слідчого, прокурора, слідчого судді, суду допомогу у встановленні зв’язку для запрошення захисника. Підозрюваному, обвинуваченому потрібно бути дуже обережним, якщо слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд рекомендує залучити конкретного захисника, що по суті заборонено законом (ч. 1 ст. 48 КПК).

14. Які можуть бути наслідки нез’явлення за викликом слідчого, прокурора або судовим викликом?

Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач не з’явився без поважних причин за викликом або не повідомив про причини свого неприбуття та наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

• від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
• від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Мінімальний розмір заробітної плати в 2013 р. встановлено: 

• у місячному розмірі: з 1 січня – 1147 грн., з 1 грудня – 1218 грн.;
• у погодинному розмірі: з 1 січня – 6,88 грн., з 1 грудня – 7,3 грн. (ст. 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 6 грудня 2012 р.).

Особа, на яку накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення, що подається відповідній особі, яка винесла цю ухвалу. У клопотанні обов’язково має бути обгрунтовано безпідставність накладення грошового стягнення. Тобто, має доводитися, що існували поважні причини неприбуття особи за викликом, невичерпний перелік яких міститься у ст. 138 КПК (перебування в закладі охорони здоров’я, тримання під вартою, несвоєчасне отримання повістки про виклик, смерть близького родича тощо).

У випадку нез’явлення за викликом до підозрюваного, обвинуваченого, свідка також може бути застосовано привід (ч. 2 ст. 139 КПК).

15. Що таке привід і як він здійснюється?

Привід полягає у примусовому доставленні особи, до якої він застосовується, до місця її виклику в указаний в ухвалі час. Привід може застосовуватися до підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, який не з’явився без поважних причин за викликом або не повідомив про причини свого неприбуття та наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик (ч. 2 ст. 139 КПК).

Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого або прокурора, під час судового провадження – судом за власною ініціативою або за клопотанням потерпілого, сторони кримінального провадження. Реквізити клопотання про здійснення приводу зазначені у ст. 141 КПК.

Безпосередньо привід здійснюється відповідними підрозділами міліції, служби безпеки, податкової міліції або органів державного бюро розслідувань.

Особа, якій оголошено ухвалу про здійснення щодо неї примусу, зобов’язана підкоритися законній вимозі слідувати в супроводі працівника правоохоронного органу до місця виклику, інакше їй загрожує застосування заходів фізичного впливу. Перед застосуванням цих заходів виконавець приводу повинен попередити особу про можливість їх застосування. Заходи фізичного впливу не можуть завдавати шкоди здоров’ю особи та повинні зводитися до мінімального впливу на неї, необхідного для виконання ухвали про здійснення приводу (ст. 143 КПК).

16. В яких спеціальних правах може бути обмежено підозрюваного, обвинуваченого?

Підозрюваного, обвинуваченого може бути тимчасово обмежено в спеціальних правах шляхом вилучення документів, які їх посвідчують. Це може бути право:

• на керування транспортним засобом або судном;
• полювання;
• на здійснення підприємницької діяльності.

Ці документи може тимчасово вилучити слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа у законно затриманої ними особи (з дотриманням вимог ст. 208 КПК) у разі наявності підстав вважати, що це необхідно для:

1. припинення чи запобігання злочину;
2. припинення чи запобігання перешкоджанню кримінальному провадженню з боку підозрюваного;
3. забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснено також на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців (ст. 148 КПК).

17. Чи може бути відсторонено підозрюваного від посади?

Так, відсторонення підозрюваного, обвинуваченого від посади здійснюється у випадку, коли посадова особа:

• підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
• є службовою особою правоохоронного органу – незалежно від тяжкості злочину, у вчиненні якого вона підозрюється (ст. 154 КПК).

Тяжкість вчиненого злочину визначається залежно від виду та міри можливого покарання, з використанням класифікації, що міститься у ст. 12 КК.

Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців.

Відсторонення обвинуваченого від посади має тимчасовий характер і його не слід плутати зі звільненням з роботи.

18. Що таке тимчасовий доступ до речей і документів?

Тимчасовий доступ до речей і документів – це надання стороні кримінального провадження (як, скажімо, слідчому, так і обвинуваченому), особою, у якої знаходяться такі речі та документи, можливості ознайомитися з ними, зробити копії та вилучити їх (за наявності рішення слідчого судді чи суду). 

Сторони кримінального провадження можуть звернутися до слідчого судді (під час досудового провадження) та суду (під час судового провадження) із клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів, в якому потрібно, зокрема, обгрунтувати значення цих предметів для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 160 КПК).

Забороненим є доступ до листування або іншої форми спілкування захисника з клієнтом, а також об’єктів, що були додані до такого спілкування (наприклад, фотографій, електронних текстових документів) (ст. 161 КПК).

19. Яке майно може бути тимчасово вилучено в підозрюваного, обвинуваченого?

Тимчасово може бути вилучено майно – речі, документи, гроші тощо, які були:

1. підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби, знаряддя вчинення злочину та/або залишили на собі його сліди (наприклад, ніж, закривавлений одяг);
2. надані особі з метою схилити її до вчинення злочину або слугували фінансуванням злочину чи винагородою за його вчинення («аванс» за вбивство на замовлення, грошова сума, надана в якості хабара з метою схилити особу до службового зловживання тощо);
3. є предметом злочину, пов’язаного з їх незаконним обігом (вогнепальна зброя, наркотичні засоби тощо);
4. набуті в результаті вчинення злочину, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення (ст. 167 КПК).

20. Які є види запобіжних заходів?

Запобіжними заходами є:

1. особисте зобов’язання;
2. особиста порука;
3. застава;
4. домашній арешт;
5. тримання під вартою (ч. 1 ст. 176 КПК).

Також тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, проте цей захід істотно відрізняється від інших порядком застосування (див. «Мене затримано»). 

Особисте зобов’язання (ст. 179 КПК) полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати певні обов’язки, визначені у ч. 5 ст. 194 КПК (носити електронний засіб контролю, прибувати за кожною вимогою до суду або іншого визначеного органу влади, не відвідувати певні місця, докласти зусиль до пошуку роботи або навчання, пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності тощо).

Особиста порука – це надання особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим їхніх обов’язків, визначених у ч. 5 ст. 194 КПК, і зобов’язані доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ст. 180 КПК).

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ст. 181 КПК).

21. Чи завжди тримання під вартою є наслідком повідомлення про підозру та затримання?

Ні. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і може бути застосоване виключно щодо:

1. особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді штрафу у розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо обвинувачений не виконав покладені на нього обов’язки при застосуванні раніше обраного щодо нього запобіжного заходу або не вніс заставу;
2. судимої раніше особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який у КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років, якщо перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3. те саме – щодо раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким у КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років;
4. раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який у КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років;
5. раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який у КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки;
6. особи, яку розшукують органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішене питання про видачу (екстрадицію) такій державі (ч. 2 ст. 183 КПК).

У перших трьох названих випадках одночасно й обов’язково має враховуватися наявність спроб підозрюваного, обвинуваченого переховатися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого тощо (ст. 177 КПК).

В усіх випадках прокурор повинен довести, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

Рішення про застосування тримання під вартою як запобіжного заходу під час судового провадження приймається судом шляхом постановлення ухвали.

22. Які строки тримання під вартою?

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів (ч. 1 ст. 197 КПК). Тобто, після закінчення 60 днів з дня постановлення ухвали про тримання під вартою особу має бути звільнено з-під варти або постановлено ухвалу про продовження строку тримання під вартою. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття особи під варту, а якщо моменту взяття під варту передувало затримання – то з моменту затримання.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не може перевищувати:

1. 6 місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
2. 12 місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ст. 197 КПК). 

23. В якому порядку надаються побачення особам, яких тримають під вартою, з родичами та іншими особами?

Побачення особам, яких тримають під вартою, з родичами та іншими особами, надається в порядку, визначеному у ст. 12 Закону «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 р. та Розділі 6 "Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України", затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2013 р. №460/5. 

Побачення з родичами або іншими особами може надавати особам, взятим під варту, адміністрація місця попереднього ув’язнення лише з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, не менше 3 разів на місяць. Тривалість побачення встановлюється від 1 до 4 годин. Дозвіл слідчого або суду, затверджений гербовою печаткою, є дійсним лише на одне побачення. На підставі цього дозволу, а також письмової заяви особи, яка прибула на побачення, начальник слідчого ізолятора або його заступник надає письмовий дозвіл і розпорядження черговому на його проведення.

Громадянам, які прибули на побачення без документів, що засвідчують їх особу, а також особам, не вказаним у дозволі, побачення не надається. 

Надане взятій під варту особі побачення проводиться під контролем адміністрації місця попереднього ув’язнення. 

Особа, взята під варту, має право на побачення з захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень, у т.ч. умови конфіденційності розмови.

Особам, які прибули на побачення, та ув’язненим не дозволяється передавати будь-які документи, предмети й речі та, за винятком глухонімих, – перемовлятися жестами або умовними знаками.

Для проведення побачення використовується спеціальна кімната, яка обладнується переговорним пристроєм.

Побачення для ув’язнених жінок, неповнолітніх надаються в окремих кімнатах (без телефонних кабін, перегородок). 

У кімнату, де розташовані кабіни для проведення побачень, можуть бути виведені одночасно декілька взятих під варту осіб при додержанні вимог ізоляції. Побачення для осіб, узятих під варту за вчинення особливо небезпечних злочинів, проводяться в індивідуальному порядку окремо від усіх інших осіб, які перебувають під вартою. 

Перед побаченням і після його закінчення особи обшукуються. 
У разі тимчасової заборони побачень (карантинні заходи, ускладнення оперативної обстановки тощо) в приймальні для відвідувачів вивішується відповідне оголошення.

24. Як може бути змінено запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший?

Запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути змінено на інший слідчим суддею, судом, зокрема за клопотанням підозрюваного чи обвинуваченого. 

У цьому клопотанні потрібно обґрунтувати безпідставність тримання особи під вартою, використовуючи норму ч. 1 ст. 183 КПК, де зазначається, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, навести переконливі аргументи на користь того, що підозрюваний чи обвинувачений не збирається порушувати покладені на нього обов’язки, а настання ризиків, перерахованих у ч. 1 ст. 177 КПК, є малоймовірним.

До клопотання мають бути додані:

1. копії документів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує необхідність зміни запобіжного заходу;
2. перелік свідків, яких підозрюваний чи обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання;
3. підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.

Слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання про зміну запобіжного заходу протягом 3 днів з дня його одержання. Клопотання може бути залишене без розгляду, якщо не минуло 30 днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом (ст. 201 КПК).

25. Що являє собою застава?

Застава полягає у внесенні підозрюваним, обвинуваченим коштів на спеціальний рахунок в якості гарантії виконання покладених на нього обов’язків під умовою звернення внесених грошей у дохід держави в разі їх невиконання (ст. 182 КПК).

Застава може застосовуватись і до особи, стосовно якої здійснюється запобіжний захід у виді тримання під вартою. Це означає звільнення цієї особи судом під заставу у разі внесення нею відповідних коштів. Таке звільнення може не відбутися, з урахуванням судом підстав та обставин, визначених у статтях 177 і 178 КПК, лише у випадках, зазначених у ч. 4 ст. 183 КПК, а саме щодо:

1. злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2. злочину, який спричинив загибель людини;
3. особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом із урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК.
Розмір застави встановлено у ч. 5 ст. 182 КПК і залежить від ступеня тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється або обвинувачується особа:

1. щодо злочину невеликої або середньої тяжкості – від 1 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати;
2. щодо тяжкого злочину – від 20 до 80 розмірів мінімальної заробітної плати;
3. щодо особливо тяжкого злочину – від 80 до 300 розмірів мінімальної заробітної плати. Щодо розміру мінімальної заробітної плати – див. питання «Які можуть бути наслідки нез’явлення за викликом слідчого, прокурора або судовим викликом?».

Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, повинен не пізніше 5 днів з дня обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді застави внести кошти на спеціальний рахунок та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.

Якщо винесено ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то підозрюваний, обвинувачений має право у будь-який момент внести заставу у розмірі, зазначеному в цій ухвалі.

26. Які обов’язки має підозрюваний, обвинувачений у разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою?

Обов’язки підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід, залежать від виду останнього. Наприклад, при домашньому арешті особа зобов’язана не залишати житло у певний період доби або цілодобово (ч. 1 ст. 181 КПК); при заставі підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, зобов’язаний не пізніше 5 днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем (ч. 6 ст. 182 КПК).

Незалежно від виду запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний:

• прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк – заздалегідь повідомити про це (ч. 7 ст. 42, ч. 5 ст. 194 КПК);
• виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, обов’язок сплатити грошове стягнення відповідно до ч. 2 ст. 179 КПК);
• підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді (ч. 7 ст. 42 КПК);
• виконувати один або кілька обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 179 КПК, необхідність покладення яких має бути доведена прокурором (йдеться про обов’язки: без відповідного дозволу не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває; утримуватися від спілкування з певними особами; не відвідувати певні місця; пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; носити електронний засіб контролю тощо).

27. Які обов’язки несе слідчий суддя щодо захисту прав людини, яку тримають під вартою?

Слідчий суддя може зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав особи, яка тримається під вартою (ч. 1 ст. 206 КПК).

Відповідно до частин 2 – 7, 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов’язаний:

1. якщо він отримує з будь-яких джерел відомості про те, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності відповідного судового рішення або не звільнена з-під варти після внесення застави, – зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи;
2. звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи;
3. звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; неперевищення граничного строку тримання під вартою; відсутність зволікання у доставленні особи до суду;
4. якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в органі державної влади, державній установі, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб, – зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву, а також: забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством; В такому самому порядку слідчий повинен діяти і в разі, якщо, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри про порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі – незалежно від наявності заяви особи;
5. вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на час, необхідний для забезпечення захисником, якщо особа бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

28. Що треба знати підозрюваному, обвинуваченому про допит?

Допит не може продовжуватися без перерви понад 2 години, а в цілому – понад 8 годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений може вимагати роз’яснення належних йому прав, а також порядку проведення допиту (п. 2 ч. 3 ст. 42, ч. 3 ст. 224 КПК).
Підозрюваний, обвинувачений має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього або обвинувачення та право у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання (п. 4 ч. 3 ст. 42 КПК). 

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви (ч. 4 ст. 224 КПК). 

До першого допиту підозрюваний, обвинувачений має право на побачення із захисником з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування. Підозрюваний, обвинувачений має право на побачення із захисником до першого допиту і на участь захисника у проведенні першого і наступних допитів (п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК).

Під час допиту можуть застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис (ч. 5 ст. 224 КПК).

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті (ч. 6 ст. 224 КПК).

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання (ч. 7 ст. 224 КПК).

Особа має право не відповідати, зокрема, на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення (ч. 8 ст. 224 КПК).

Слідчий, прокурор можуть проводити одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. Викликані особи по черзі дають показання про ті обставини кримінального провадження, для з’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту (ч. 9 ст. 224 КПК).

29. Які основні правила проведення пред’явлення особи для впізнання?

Відповідно до ст. 228 КПК перед тим, як пред’явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з’ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу. 

Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються.

Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає (скажімо, через скло, прозоре лише з боку останньої). Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.

За необхідності впізнання може здійснюватися за фотознімками, матеріалами відеозапису, але це виключає у подальшому можливість пред’явлення особи для впізнання.

Також може мати місце пред’явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впізнання.

30. Чи має бути повідомлено підозрюваного, обвинуваченого про обмеження його конституційних прав під час проведення негласних слідчих дій? 

Так, підозрюваного, обвинуваченого має бути обов’язково і письмово повідомлено про обмеження його конституційних прав під час проведення негласних слідчих дій. Проте таке повідомлення здійснюється вже після застосування негласних слідчих дій – протягом 12 місяців з дня припинення їх проведення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом. 

Конкретний час повідомлення залежить від наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, життя або здоров’я осіб, причетних до проведення негласних слідчих дій, і вирішується прокурором (ст. 253 КПК).

31. Коли слідчий та прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження?

Відповідно до ч. 1 ст. 284 КПК слідчий, прокурор повинні закрити кримінальне провадження в разі, якщо:

1. встановлена відсутність події кримінального правопорушення (наприклад, надійшло повідомлення про виявлення трупа людини, але згодом з’ясувалося, що смерть людини настала внаслідок самогубства);
2. встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (наприклад, коли для визнання діяння злочином потрібно, щоб воно було вчинене умисно, а по факту має місце необережність);
3. не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
4. набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
5. помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
6. існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
7. потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (перелік таких кримінальних проваджень наведено у ст. 477 КПК); 
8. стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (див. про це частини 1 і 4 ст. 576 КПК).

32. Коли суд може, а коли – зобов’язаний закрити кримінальне провадження?

Суд зобов’язаний закрити кримінальне провадження, якщо під час судового розгляду:

1. встановлено відсутність події кримінального правопорушення або відсутність у діянні складу кримінального правопорушення (ч. 6 ст. 284 КПК). У цих випадках ухвалюється виправдувальний вирок;
2. прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення (п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК). Суд постановляє ухвалу про закриття провадження), за винятком випадку, коли сам потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді (частини 2 – 5 ст. 340 КПК);
3. виявлено наступні обставини: помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого; існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення; не отримано згоди держави, яка видала особу (ч. 6 ст. 284 КПК). У цих випадках суд також постановляє ухвалу про закриття провадження;
4. будуть встановлені випадки, за яких суд відповідно до КК зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності (зокрема, закінчення строків давності). Суд може закрити кримінальне провадження або ухвалити вирок у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності лише за умови, що підозрюваний, обвинувачений проти цього не заперечує.

Суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження у зв’язку, наприклад, з дійовим каяттям, передачею особи на поруки чи із зміною обстановки (статті 45, 47, 48 КК).

33. Які умови треба виконати для звільнення від кримінальної відповідальності?

Умови, виконання яких покладається на підозрюваного, обвинуваченого:

1. відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (статті 45, 46 КК);
2. залежно від конкретної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності: щире каяття і сприяння розкриттю злочину (ст. 45 КК); примирення з потерпілим (ст. 46 КК); щире каяття, виправдання довіри колективу протягом року з дня передачі особи на поруки тощо (ст. 47 КК), а також умови, передбачені відповідними статтями Особливої частини КК, що передбачають спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Умови, дотримання яких покладається на уповноважені органи:

1. роз’яснення підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, суті підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття провадження з цієї підстави – покладається як на прокурора, так і на суд (ч. 3 ст. 285 КПК);
2. з’ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності – покладається на прокурора і суд (ч. 3 ст. 286, п. 8 ч. 1 ст. 287, ч. 2 ст. 288 КПК);
3. встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – покладається на прокурора і суд (п. 5 ч. 1 ст. 286 КПК);
4. надання доказів, що підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення, – покладається на прокурора (п. 6 ч. 1 ст. 286, ч. 4 ст. 288 КПК).

34. Що таке угода про визнання винуватості та які її наслідки?

Угода про визнання винуватості – це оформлена відповідно до вимог КПК (ст. 472) домовленість, за якою прокурор та підозрюваний, обвинувачений доходять згоди про повне та безумовне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо це питання підіймається в рамках домовленості), а також наслідки, які настануть для підозрюваного чи обвинувачуваного в результаті укладення угоди (про міру покарання або звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням).

Угода про визнання винуватості може бути укладена в провадженні щодо злочинів різних ступенів тяжкості (окрім особливо тяжких), внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Не допускається укладення такої угоди у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий.

Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Важливо те, що у разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного, обвинуваченого є, по-перше, обмеження його права оскарження. Вирок на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений лише з таких підстав: 

1. призначення судом суворішого покарання, ніж було узгоджено сторонами;
2. ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; 
3. невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, у т.ч. нероз’яснення йому наслідків укладення угоди.

По-друге, наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для підозрюваного чи обвинуваченого є його відмова від реалізації певних прав: права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов’язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь (абзаци 1 , 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК).

35. Підозрюваний вчинював злочини у складі злочинної організації. Чи надає йому держава захист?

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю (ч. 2 ст. 255 КК). 

Варто звернути увагу на те, що особа (крім організатора і керівника злочинної організації) звільняється саме від відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК (участь у злочинній організації, сприяння зустрічі представників злочинних організацій тощо), а не за інші злочини, вчинені нею за час перебування у складі злочинної організації. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими статтями КК.

У разі потреби держава надає захист підозрюваному, який вчиняв злочини у складі злочинної організації, відповідно до Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

Заходами забезпечення безпеки можуть бути, наприклад: особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту (зокрема таких, як газовий пістолет, револьвер); використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; заміна документів та зміна зовнішності; закритий судовий розгляд тощо (ст. 7 названого Закону).

Вибір заходу безпеки залежить від конкретної ситуації та ступеня існуючої загрози для особи, яку взято під захист.

36. Коли підозрюваний може отримати доступ до матеріалів досудового розслідування?

Відповідно до ч. 1 ст. 221 КПК стороні захисту, у т.ч. підозрюваному, матеріали досудового розслідування до його завершення надаються для ознайомлення у разі подання ним відповідного клопотання до слідчого або прокурора. Закон робить лише два винятки, коли такі матеріали не можуть бути надані – коли йдеться про матеріали: 1) що містять інформацію про заходи безпеки, які застосовуються до інших учасників кримінального провадження; 2) ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. У другому випадку ознайомлення з відповідними матеріалами може відбутися в порядку, передбаченому ст. 290 КПК.

Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваний має право робити необхідні виписки та копії (ч. 2 ст. 221 КПК).

37. Обвинувальний акт, або Які фактичні обставини злочину прокурор вважає встановленими?

Обвинувальний акт – це процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК).

Він складається, як правило, слідчим, після чого затверджується прокурором, або складається прокурором особисто.

В обвинувальному акті містяться, зокрема, відомості про:

• всіх обвинувачених і потерпілих (анкетні дані);
• фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на статті (частини статті) КК та формулювання обвинувачення;
• обставини, які обтяжують і пом’якшують покарання;
• розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
• розмір витрат на залучення експерта – у разі проведення експертизи під час досудового розслідування (частини 1 і 2 ст. 291 КПК). 

У разі зміни обвинувачення прокурор змінює обвинувальний акт (статті 338, 341 КПК).

38. Чи може бути змінене обвинувачення в суді?

Прокурор може змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. 

Головуючий роз’яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі, якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про застосування статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення.

Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на 7 днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений. Після закінчення цього строку судовий розгляд продовжується (ст. 338 КПК).

39. Які додаткові права обвинувачений має під час судового провадження?

Під час судового провадження обвинувачений має право:

• брати участь у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
• збирати і подавати суду докази;
• висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;
• виступати в судових дебатах;
• ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;
• оскаржувати судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення (ч. 4 ст. 42 КПК).

Відповідно до ч. 5 ст. 42 КПК обвинувачений має також право, зокрема:

• заявити відвід судді, прокурору, експерту, секретарю судового засідання тощо за наявності відповідних підстав (ч. 1 ст. 344, статті 75–81 КПК);
• заявити клопотання про оголошення обвинувального акта та/або цивільної заяви в повному обсязі (частини 2, 3 ст. 347 КПК);
• під час допиту свідка протестувати проти питання, що не стосуються суті кримінального провадження (ч. 8 ст. 352 КПК);
• заявити клопотання про повторний допит свідка в тому самому або наступному судовому засіданні, зокрема, якщо під час судового розгляду з’ясувалося, що свідок може надати показання стосовно обставин, щодо яких він не допитувався (ч. 13 ст. 352 КПК); 
• надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта для доведення або спростування достовірності його висновку (ч. 5 ст. 356 КПК);
• ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ч. 3 ст. 357 КПК);
• при огляді на місці відповідно до ст. 361 КПК звертати увагу суду на те, що, на його думку, може мати доказове значення;
• заявити клопотання про доповнення судового розгляду (ст. 363 КПК);
• на останню репліку під час судових дебатів (ч. 7 ст. 364 КПК);
• на останнє слово без його часового обмеження (ст. 365 КПК).

40. Що являє собою принцип безпосередності дослідження доказів та у чому його важливість?

Принцип безпосередності дослідження доказів, визначений у ст. 23 КПК, передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя зобов’язаний приймати процесуальні рішення на підставі особисто сприйнятих, досліджених та оцінених доказів. 

Засада безпосередності повною мірою проявляється на стадії судового провадження: особи, які входять до складу суду, повинні приймати рішення на підставі того, що кожному з них особисто довелось побачити, почути в судовому засіданні.

Відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які безпосередньо не досліджувалися судом, не можуть бути визнані доказами (ч. 2 ст. 23 КПК). З цього правила існують винятки. Зокрема, суд вправі, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 349 КПК). 

Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит цих свідків (ч. 3 ст. 23 КПК).

Засада безпосередності дослідження доказів в першу чергу покликана забезпечити об’єктивність суду при прийнятті рішення. Вона є настільки важливою, що законодавець передбачив можливість участі в судовому розгляді запасних присяжних засідателів (статті 387 – 390 КПК) та запасного професійного судді (ст. 320 КПК) – на випадок вибуття судді чи народного засідателя з кримінального провадження та його заміни.

41. Для чого здійснюється повне фіксування судового провадження технічними засобами?

Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 5 ст. 27 КПК). Таке фіксування забезпечує: наявність повних і достовірних даних‚ пов’язаних з ходом судового провадження; дає змогу об’єктивно і всебічно відображати подання сторонами доказів‚ клопотань‚ заяв‚ а також заперечень проти клопотань і доводів інших учасників‚ надання пояснень‚ доказів‚ висловлювання міркувань з питань‚ що виникли в ході судового розгляду тощо; відображає результати судового засідання.

Отже‚ фіксування судового процесу технічними засобами фактично забезпечує: 

• дисциплінованість і відповідальність як учасників судового процесу в справі‚ так і суддів; 
• можливість запобігати порушенням порядку вчинення процесуальних дій; 
• додержання законності та інших засад судочинства в судових засіданнях.

42. Коли обвинувачений має право клопотати про розгляд справи судом присяжних?

Обвинувачений має право клопотати про розгляд справи судом присяжних під час кримінального провадження в суді першої інстанції щодо злочину, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі.

Суд присяжних складається з 2 професійних суддів і 3 присяжних.
Якщо кримінальне провадження стосується кількох обвинувачених, воно розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд (ч. 3 ст. 31 КПК).

43. Коли і як засуджений (виправданий) може отримати копію вироку суду?

Під час проголошення вироку обвинувачений присутній у судовому засіданні. Копія вироку вручається обвинуваченому негайно після його проголошення (ч. 6 ст. 376 КПК).

Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз’яснює йому зміст резолютивної (заключної) частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому (ч. 4 ст. 376 КПК).

Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (ч. 3 ст. 376 КПК).

44. Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і щодо збереження майна засудженого: як їх встановити?

За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов’язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, він подає до суду клопотання про вжиття заходів для їх збереження. Суд зобов’язаний вжити такі заходи через відповідні органи. Про вжиті заходи має бути повідомлено обвинуваченого (ст. 378 КПК).