Якщо Вас затримали через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину

Мене затримано

1. Які існують види затримання?

2. Чим затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину відрізняється від адміністративного затримання?

3. Яким є законний порядок і строки затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину?

4. Хто уповноважений здійснювати затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину і в яких випадках?

5. З якого часу особа вважається затриманою?

6. Які права є у затриманої особи?

7. Які обов’язки несе службова особа, відповідальна за перебування затриманих?

Затримання – це короткострокове позбавлення свободи особи, здійснене уповноваженими представниками органів державної влади. 

Як правило, затримати особу можна на підставі рішення суду про:

• застосування такого запобіжного заходу як взяття під варту,
• про затримання і взяття під варту з метою екстрадиції,
• про затримання і примусове видворення іноземця або особи без громадянства за межі України. 

Водночас Конституція України (ч. 3 ст. 29) передбачає можливість затримання особи без рішення суду «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити». Таке затримання доцільно іменувати кримінальним. Воно може застосовуватися уповноваженою службовою особою, а у визначених процесуальним законом випадках – кожним (див. «Хто уповноважений здійснювати затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину і в яких випадках?»);

Водночас законодавство визначає інші два види затримання без рішення суду:

• адміністративне, – з метою припинення адміністративного проступку або оформлення факту вже вчиненого проступку (статті 261–263 КУпАП);
• загальне, – спрямоване на захист життя чи здоров’я самих затриманих осіб. Йдеться про дітей віком до 16 років, які залишилися без опіки, осіб у стані сп'яніння, якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи можуть завдати шкоди оточуючим людям або собі тощо (п. 5 ст. 11 Закону «Про міліцію»). 

 

2. Чим затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину відрізняється від адміністративного і загального затримання?

Ці два види затримання відрізняються насамперед підставами, строками, наслідками, органами і особами, які здійснюють затримання.

Адміністративне затримання проводиться посадовими особами:

• органів внутрішніх справ;
• Державної прикордонної служби;
• відомчої воєнізованої охорони на залізничному транспорті, авіапідприємств (аеропортів) цивільно ї авіації; 
• Військової служби правопорядку у Збройних Силах;
• Служби безпеки України;
• Державної пенітенціарної служби України;

Адміністративне затримання може тривати не більше 3-х годин (ст. 263 КУпАП). 

Загальне затримання здійснюють співробітники міліції. Воно може застосовуватися до:

• неповнолітніх осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей, але не більш як на 8 годин; 
• неповнолітніх осіб віком до 16 років, які залишилися без опікування, – на строк до передачі законним представникам або до влаштування у встановленому порядку; 
• осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, – на строк до 3 днів;
• осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, – до передачі їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години; 
• осіб, які перебувають в громадських місцях у стані сп'яніння, якщо їх вигляд ображає людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи можуть завдати шкоди оточуючим або собі, – на строк до передачі їх в спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а за відсутності таких – до їх витвереження (п. 5 ст. 11 Закону «Про міліцію»).

Звичайно, затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину створює для особи більш небезпечну і складну ситуацію, адже таке затримання може перетворитися у тримання під вартою та висунення обвинувачення у кримінальному провадженні. 

 

3. Якими є законний порядок і строки затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину?

Ст. 29 Конституції України передбачає можливість затримання особи без рішення суду на строк до 72-ох годин. Протягом цього строку обґрунтованість тримання під вартою має бути перевірена судом або особу має бути звільнено.

Існує два види законного затримання:

1. затримання за ухвалою слідчого судді, суду. При такому затриманні особа не пізніше 36 годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу для вирішення питання про застосування запобіжного заходу (ч. 1 ст. 191 КПК);
2. затримання, що здійснюється без ухвали слідчого судді, суду. Особа повинна не пізніше 60 годин з моменту затримання бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ч. 2 ст. 211 КПК).

У випадку, коли не вручено повідомлення про підозру протягом 24 годин з моменту фактичного затримання – Ви повинні бути негайно звільнені (ст. 278 КПК). 

Обов’язковою складовою процесу затримання є складення протоколу про затримання, вимоги до якого встановлено у ч. 5 ст. 208 КПК.

Після затримання уповноважена особа зобов’язана доставити затриманого до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструється дата, точний час доставлення затриманого.

Про кожне затримання уповноважена особа одразу повинна повідомити відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

 

4. Хто уповноважений здійснювати затримання через підозру або обвинувачення у вчиненні злочину і в яких випадках?

Кримінальне затримання за підозрою у вчиненні злочину мають право здійснювати: 

1) представники держави, зокрема:

• посадові особи органів внутрішніх справ, Служби безпеки, державної прикордонної служби, державної пенітенціарної служби, Військової служби правопорядку у Збройних Силах, державної лісової охорони, державної рибоохорони;
• прокурори і співробітники органів досудового розслідування, яким прокурором, слідчим суддею чи судом доручено провести розшук і затримати особу;

2) будь-які фізичні особи. 

Затримання без ухвали слідчого судді, суду може застосовуватися представником держави лише до особи, яку підозрюють у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, за наявності однієї з таких підстав:

1. якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення («спіймали на гарячому»);
2. якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Коли йдеться про вчинення господарського злочину, за який передбачене покарання у вигляді штрафу у розмірі понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні – 51 000 гривень), то представник держави має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у його вчиненні, виключно у випадках, якщо підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу (повідомляються особі, коли оголошується про застосування запобіжного заходу), або вимоги щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує (ч. 2 ст. 208 КПК). 

Також у певних випадках кожному дозволено провести затримання майже будь-якої особи без ухвали слідчого судді, суду, якщо:

1. така особа вчинює злочин або замах на злочин;
2. її затримують безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення або під час безперервного переслідування.

В інших випадках повинно бути рішення слідчого судді, суду.

 

5. З якого часу особа вважається затриманою?

Момент визнання особи затриманою має важливе значення, оскільки з нього починають перебіг строки затримання (24, 36, 60, 72 години). 

Затримання може починатися з практичних дій щодо фізичного захоплення особи і позбавлення її можливості вільно пересуватися на власний розсуд, а так само зі слів посадових осіб на зразок: «Прошу пройти зі мною в найближче приміщення для встановлення вашої особи», «Вас затримано за підозрою у вчиненні злочину» тощо. Тобто, коли особа через підкорення наказу змушена залишатися поряд із представником держави чи в приміщенні, ним визначеному.

З цього часу особи можуть користуватися всіма гарантіями, що встановлені Конституцією України та застосовуються при обмеженні права на свободу і особисту недоторканність. 

При оформленні протоколу затримання необхідно наполягати на записі в ньому точного часу (годин і хвилин), який відповідає моменту фактичного затримання. Якщо у протоколі вказано інший час або не зазначено його взагалі, затриманому слід здійснити запис про це в графі про зауваження до протоколу.

 

6. Які є права у затриманої особи?

Кожне затримання для звичайної особи є значним психологічним стресом. Але в цій складній ситуації необхідно пам’ятати про свої права, головними з яких є:

1. право знати мотиви затримання. Вимагайте чіткого пояснення про зміст і час вчинення злочину. Адже поширеними мотивами затримання осіб є необґрунтована необхідність їх порівняння з фотороботами розшукуваних осіб тощо. За наявності ухвали слідчого судді, суду про затримання Вам зобов’язані негайно вручити її копію (ст. 191 КПК);
2. право знати особу, яка здійснила затримання. Для цього слід попросити особу назвати її ім'я і прізвище, а якщо затримання проводив представник держави, – то і займану ним посаду, і обов’язково вимагайте пред’явлення службового посвідчення. Потрібно з'ясувати, чи має право здійснювати затримання відповідний орган, де працює особа;
3. право вимагати детального роз'яснення своїх прав. Необхідно, щоб посадова особа не обмежувалася простим перерахуванням прав, передбачених законом. На Ваше прохання вона має пояснити зміст всіх Ваших можливостей і порядок їх реалізації;
4. право на повідомлення одного з родичів чи близьких осіб про затримання та місце перебування. Таке право Ви можете реалізувати самостійно, зателефонувавши обраній Вами особі, а у випадках, коли, представник держави, який здійснив затримання, має обґрунтовані підстави вважати, що таке особисте повідомлення може зашкодити досудовому розслідуванню – він повинен здійснити його самостійно. Для цього йому слід надати контактну інформацію (номер телефону) такого родича чи близької людини. Пам’ятайте, що Ви маєте законне право вимагати, щоб таке повідомлення було здійснене негайно; 
5. право вимагати повідомлення свого захисника або одержати можливість зв'язатися з іншим захисником, а також право мати побачення із захисником з моменту затримання і до першого допиту. У разі відсутності знайомого адвоката вимагайте надання Вам безоплатної правової допомоги відповідно до положень Закону «Про безоплатну правову допомогу» з метою захисту від обвинувачення;
6. право не відповідати на запитання (зокрема не свідчити щодо себе членів сім’ї чи близьких родичів). Будь-які запевнення посадових осіб про те, що мовчання підтверджує підозри і лише надання свідчень покращить Ваше становище, не відповідають закону. Адже ст. 63 Конституції Українипередбачає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів;
7. право вимагати реєстрації факту затримання. Затримання має бути оформлене протоколом, а момент доставлення затриманої особи до найближчого підрозділу органу досудового розслідування обов’язково супроводжується фактом реєстрації дати і точного часу (годин і хвилин). Аби уникнути незаконних затримань у багатьох відділеннях міліції запроваджено постійний відеоконтроль відвідувачів;
8. право оскаржувати факт затримання до слідчого судді. Це право може реалізовувати не лише затримана особа, а й будь-яка інша. Так, відповідно до ч. 2, 3 ст. 206 КПК якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається така особа, негайно доставити цю особу для з’ясування підстав позбавлення свободи і за відсутності правових підстав – звільнити таку особу;
9. право робити зауваження до протоколів. Протоколи під час затримання оформляються посадовими особами. Але затримана особа має право в окремій графі викласти свою позицію щодо часу і місця затримання, обґрунтованості затримання, завданої шкоди під час затримання тощо;
10. отримувати медичну допомогу. Для цього може бути допущена конкретна, визначена Вами особа, яка має право на зайняття медичною діяльністю.

 

7. Які обов’язки несе службова особа, відповідальна за перебування затриманих?

З метою забезпечення дотримання гарантованих Конституцією України прав людини у підрозділі органу, що здійснює досудове розслідування, має бути призначена особа, відповідальна за перебування затриманих. Щоб уникнути ситуацій здійснення незаконного впливу на затриманого в так званих «інтересах справи» така особа не може одночасно обіймати посаду слідчого.

Зазначена особа зобов’язана:

• негайно (у найкоротший термін) зареєструвати затриманого;
• роз’яснити, а не перерахувати затриманій особі її права та обов’язки, підстави затримання;
• звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку затримання;
• забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією України, КПК та іншими законами України;
• забезпечити запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;
• забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров’я затриманого;
• завчасно, але не пізніше трьох годин до завершення 24, 60-годинного строку з моменту затримання інформувати керівника органу досудового розслідування про необхідність звільнення затриманого в разі невручення йому повідомлення про підозру чи недоставляння його до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно нього запобіжного заходу;
• не допускати до затриманих працівників оперативних підрозділів, інших службових осіб органів внутрішніх справ без письмового дозволу слідчого, який розслідує кримінальне провадження, або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням (ст. 212 КПК, п. 8 Наказу МВС від 9 серпня 2012 № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України»).